Про право на звільнення

Нещодавно мені на месенджер надійшло повідомлення: “Начальник не підписує мені заяву про звільнення! Що мені робити? Я не можу там більше працювати!”.

Дійсно відмова відпускати талановитих і працелюбних підлеглих є доволі поширеною практикою. Особливо серед керівників структур, де працювати треба багато, а платять за це мало.

Однак такі дії є грубим порушенням конституційного права на працю, що включає в себе також право на звільнення. Адже згідно зі ст.43 Конституції України кожна людина має право заробляти собі на життя працею, яку вона вільно обирає або на яку вільно погоджується. Іншими словами, якщо працівник знайшов собі приємніше місце роботи чи іншу роботу з більшою зарплатою, то директор не має права його не відпустити.

Та навіть якщо працівник не знайшов ніякої іншої роботи, відмова у звільненні буде незаконною. Тому що використання примусової праці заборонено цією ж статтею.

Що ж робити, коли керівництво ігнорує таке право? Надіслати неприйняту заяву про звільнення “за власним бажанням” поштою, аби вона була зареєстрована як вхідна кореспонденція. Підставою до звільнення за ст.38 Кодексу законів про працю України зазначити запрошення на іншу роботу, переїзд на інше місце проживання або порушення роботодавцем законодавства про працю чи трудового договору. Тоді працівник зможе наполягати на звільненні не в двотижневий строк, а тоді, коли він попросить.

Конституція України про владу. Частина 1. Про Президента, Україну та інші держави

Результати виборів Президента України 2019 року та «побажання» електорату більшості з кандидатів «гідних зарплат, пенсій і низьких цін на комуналку» свідчить про нерозуміння мешканцями України того, як працює влада і хто за що відповідає.

Між тим, усе це прописано в одній невеликій книжці, що зветься «Конституція України». Її засвоєння дозволить кожному з нас не очікувати, поки влада зробить щось для нас, а змусити її зробити те, що вона зобов’язана. Тому в подальшому на моїх сторінках я висвітлюватиму в невеликих дописах основи конституційного ладу України, компетенції органів влади, місцевого самоврядування та посадових нашої держави. Це складна тема, тому, якщо вам буде щось незрозуміло, питайте, спробую пояснити.

А почнемо ми з Президента України. У зв’язку з результатами виборів, оскільки передбачити дії молодого переможця, який поки що не представив своєї команди, поки що неможливо.

Отже, основний перелік обов’язків цієї посадової особи установлений ст.106 Конституції України. Сьогодні розглянемо повноваження, що стосуються суверенітету і незалежності держави та формування міжнародних зв’язків (п.п.1–5 ч.1 цієї статті). До них входять:

- забезпечення державної незалежності, національної безпеки і правонаступництва держави. Тобто, коли є загроза зовнішнього нападу на країну або теракту чи масового поширення страшних вірусних захворювань, прийняття ключових рішень у таких ситуаціях або їх затвердження покладається саме на Президента;

- представництво держави в міжнародних відносинах, здійснення керівництва зовнішньополітичною діяльністю держави, ведення переговорів та укладання міжнародних договорів України;

- прийняття рішень про визнання іноземних держав. Тобто коли якась нова держава оголошує про свою незалежність, Президент України офіційно визнає її окремою незалежною державою з її офіційними органами та посадовими особами і після цього може будувати з нею міжнародні відносини;

- призначення та звільнення глав дипломатичних представництв України в інших державах і при міжнародних організаціях; прийняття вірчих і відкличних грамоти дипломатичних представників іноземних держав. Тобто, по суті, від Президента залежить міжнародна політика України, зокрема, захист інтересів нашої держави та визначення її місця на міжнародній арені.

Виконання цих повноважень вимагає вольового характеру і розуміння політичного та економічного стану своєї країни та міжнародної ситуації в цілому.

Далі буде…

Президент України і пенсії

Серед повноважень Президента України підвищення пенсій Конституцією України не передбачено. А вона, між іншим, є єдиним законодавчим актом, що встановлює вичерпний перелік повноважень цієї посадової особи.

Фото обкладинки книжки "Конституція України" взято із сайту Yakaboo.ua

Про презумпцію невинуватості

Під час роботи або юридичних дискусій з людьми, які юридично «не підковані», я часто чую на свою адресу: «Як Ви можете захищати таку людину?!».

Відомі й не дуже ЗМІ строкатіють новинами, на кшталт «Перехожі затримали злочинця. Ним виявився Василь Пупченко, директор ТОВ «Фірма», яка проводить мільйонні махінації».

Тому хочу й повинна нагадати, що згідно зі ст.62 Конституції України нікого не можна публічно називати злочинцем, — а також крадієм, шахраєм, убивцею тощо — до тих пір, поки не набере чинності обвинувальний вирок, винесений відносно нього судом. Це правило називається презумпцією невинуватості та поширюється навіть на розмову двох людей між собою.

Дану статтю треба роздрукувати в кожній українській оселі та повісити перед дзеркалом або на холодильник, аби вивчати вранці та перед сном. Тому що, на жаль, в Україні люди, які ратують за правову державу, про цю презумпцію забувають найчастіше.