Мова, гроші, Держкіно. Урок отримання державної підтримки через прогалини в законах

20 травня відбулася інавгурація новообраного Президента України Володимира Зеленського. А майже за місяць до цього в ЗМІ з’явилася інформація про початок досудового розслідування щодо ймовірного розкрадання заснованою ним компанією «Кіноквартал» бюджетних коштів. У ці статті викладено правовий аналіз перспектив даного провадження і можливості імпічменту нового Президента.

         Вся справа в статусі

     Нагадаємо, що йдеться про початок досудового розслідування щодо виділених Державним агентством України з питань кіно (Держкіно) коштів з державного бюджету на фінансування ігрового фільму «Я, Ти, Він, Вона», знятого компанією «Кіноквартал» (надалі — кінострічка). Перші повідомлення про те, що «суд зобов’язав НАБУ відкрити кримінальну справу проти Зеленського» з’явилися в інтернет-виданнях ще 15 квітня. Однак текст опублікованої в ЄДРСР Ухвали слідчого судді Солом’янського районного суду міста Києва Максима Вишняка від 12 квітня 2019 у справі №760/9949/19 (надалі — Ухвала від 12.04.2019 р.) висвітлює ситуацію дещо з іншого боку.

Дійсно 3 квітня громадські активісти повідомили НАБУ про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.191 КК України, посадовими особами ТОВ «Кіноквартал» і службовими особами Держкіно. Заявники стверджують, що бюджетні кошти на зйомки цього фільму були виділені цій компанії незаконно, оскільки кінострічку, всупереч вимогам ст.3 Закону України «Про кінематографію» (надалі — Закон про кіно), знято російською мовою, тому вона не є національним фільмом. Відповідні відомості до ЄРДР цей орган досудового розслідування не вніс, що і стало приводом до звернення зі скаргою до суду. Адже згідно з ч.1 ст.214 КПК України слідчий, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення зобов’язаний внести відповідні відомості до згаданого реєстру, розпочати розслідування. А п.1 ч.1 ст.303 цього ж Кодексу передбачає можливість оскарження невнесення таких відомостей.

Проте диспозиція норми ч.5 ст.191 КК України передбачає привласнення, розтрату або заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, вчинені в особливо великих розмірах або організованою групою. При цьому тогочасний кандидат у Президенти України Володимир Зеленський не обіймав у заснованій ним кінокомпанії жодної керівної посади, тому не мав статусу службової особи. У свою чергу, ч.ч.3 і 4 ст.96 ЦК України закріплено, що учасник (засновник) юридичної особи не відповідає за зобов'язаннями юридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобов'язаннями її учасника (засновника), крім випадків, встановлених установчими документами та законом. Особи, які створюють юридичну особу, несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями, що виникли до її державної реєстрації. За даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ТОВ «Кіноквартал» зареєстровано ще 4 лютого 2008 року. А з листа Голови Держкіно Пилипа Іллєнка від 25.04.2019 р. стало відомо, що договір на фінансування кінострічки між Держкіно та названою компанією було укладено 26 грудня 2017 року. Ця інформація підтверджена листом Міністерства культури України від 02.05.2019 р. за підписом Державного секретаря Ростислава Карандєєва.

Тобто єдиний статус, який може мати нинішній Президент України у кримінальному провадженні щодо коштів, виділених за даним договором, це свідок. І навіть, якщо після допиту його в якості свідка, він буде визнаний підозрюваним або обвинуваченим і допитаним, то його перші показання згідно з п.1 ч.3 ст.87 КПК України стануть джерелом недопустимих доказів.

Відповідно, про кримінальну відповідальність Володимира Зеленського і, як наслідок, про його імпічмент мови не може бути.

Мова є, а зловживань — немає?

Отже, як зазначалося вище, при зверненні до НАБУ активісти зазначили, що кінострічка не відповідає умовам фінансування національних фільмів, оскільки знята не українською або кримськотатарською, а російською мовою. І справді. Як в офіційному трейлері, так і в самій кінострічці добре видно, що в кадрі актори розмовляють російською мовою, а україномовна доріжка є дублюванням фільму. Річ у тім, що відповідно до згаданої ст.3 Закону про кіно дублювання фільму — творча і виробнича діяльність, яка полягає у синхронному відтворенні мовної частини звукового ряду фільму іншою мовою шляхом перекладу, що відповідає складовій артикуляції дійових осіб. А національний фільм — створений суб’єктами кінематографії фільм, виробництво якого повністю або частково здійснено в Україні, основна (базова) версія мовної частини звукового ряду якого створена українською або кримськотатарською мовою, та який при цьому набрав необхідну кількість балів відповідно до оцінних елементів бальної системи, передбаченої цим Законом. За мотивованим рішенням Ради з державної підтримки кінематографії на підставі звернення суб’єкта кінематографії, якщо це виправдано художнім, творчим задумом авторів фільму, в основній (базовій) версії національного фільму (крім дитячих та анімаційних фільмів) допускається використання інших мов в обсязі, що не може перевищувати 10 відсотків загальної тривалості всіх реплік учасників фільму. Під час демонстрування національного фільму в Україні такі репліки мають бути дубльовані або субтитровані українською мовою.

При цьому згідно з п.11 Положення про державну підтримку національних фільмів у продюсерській системі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 5 червня 1998 р. №813, державна підтримка виробництва національного фільму може надаватися на будь-якій його стадії за таких умов:

- фільм повинен відповідати вимогам, визначеним згідно з абзацом шістнадцятим (насправді дев’ятнадцятим — Н.М.) статті 3 Закону про  кіно;

- кошти, виділені на виробництво національного фільму, обов'язково  використовуються суб'єктом продюсерської системи лише за призначенням;

- суб'єкт продюсерської системи, який уклав договір про надання державної  фінансової  підтримки або державний контракт з Держкіно та належним чином виконує його умови.

Тож незаконність фінансування виробництва цієї романтичної кінокомедії за рахунок коштів державного бюджету здається очевидною.

Тому 23 квітня автором даної статті був надісланий через сайт «Доступ до правди» запит до Держкіно, зокрема про те, на підставі чого з державного бюджету були виділені кошти на виробництво кінострічки, якщо основна (базова) версія мовної частини її звукового ряду створена російською мовою? При цьому в запиті привернуто увагу на артикуляцію акторів, з якої добре видно, що фільм знято російською мовою з дублюванням готового варіанту українською мовою.

Відповіддю став вищезгаданий лист Пилипа Іллєнка, в якому він роз’яснив, що основна базова мовна версія звукового ряду фільму — це та, яку автори фільму визначають як оригінальну.

І справді ані Закон про кіно, ані нормативно-правові акти з питань кінематографу не визначають поняття основної (базової) мовної версії звукового ряду фільму. Тобто для отримання бюджетних коштів можна подати україномовну версію сценарію, а сам фільм — зняти мовою будь-якої країни, ринок якої хоче завоювати кіновиробник, і дублювати відзнятий матеріал українською, аби він підпадав під ознаки національного. При цьому від прокату фільму в іншій країні, мовою якої його знято, державний бюджет нічого не отримує, оскільки дублювати картину цією не потрібно, а, відповідно, авторських прав на таку версію держава не має.

З цього випливає, що ознак злочину в діях службових осіб компанії «Кіноквартал» і Держкіно немає. Тому ймовірним є закриття кримінального провадження, розпочатого НАБУ на виконання Ухвали від 12.04.2019 р., на підставі п.2 ч.1 ст.284 КПК України. Щоправда, активісти можуть вимагати від НАБУ звернення до суду з клопотанням про витребування архівних зйомок компанії «Кіноквартал», на яких зафіксовано сам знімальний процес кінострічки, на яких буде видно, якою мовою її знімають. Проте, виходячи з  тлумачення Держкіно основної мовної версії фільму, це може бути розцінено судом як неналежний доказ.

Виходить, що прогалини національного законодавства дозволяють цілком правомірно отримувати від держави гроші на проекти, які, на перший погляд, не можуть бути підтримані нею.

Фото: кадр з фільму “Я, Ти, Він, Вона”

     Джерело: LegalHub.online

Задоволення апеляційної скарги

8 травня Київський апеляційний суд задовольнив апеляційну скаргу мого клієнта на постанову Ірпінського міського суду Київської області про накладення штрафу та позбавлення водійських прав за відмову від проходження огляду на стан сп'яніння. Апеляційна інстанція скасувала це рішення місцевого суду через відсутність належних і допустимих доказів.

Ось рішення апеляційної інстанції.

Адвокатські послуги, доступні кожному

Дорогі мої читачі!

Останнім часом мені телефонують з проханнями про правову допомогу люди, які не можуть оплатити мої послуги.

Хочу Вам укотре нагадати: якщо Ви вважаєте, що не можете оплатити висококласного адвоката, бо через інвалідність, народження дитини чи інші поважні причини не можете заробити достатньо грошей, телефонуйте в Центр правової допомоги "АЛЛО ПРАВНИК"! За номером телефону (044)22-22-000 кваліфіковані та досвідчені адвокати радо Вас вислухають і дадуть вичерпні відповіді на юридичні питання. Ціна за цей комфорт - 40 грн, що дорівнює одній філіжанці кави або двом буханкам хліба.

Я писала про цей Центр неодноразово. Будь ласка, уважно слідкуйте за новинами на моїх сторінках!

Виправлення описок в постановах про адмінстягнення. Законність і судова практика

Нещодавно ми розглядали «ТОП-5 парадоксів судочинства в справах про адмінправопорушення». Сьогодні повернемось до теми недосконалості цієї форми судочинства і проаналізуємо практику виправлення суддями своїх описок у відповідних постановах.


Історія однієї постанови

З такою практикою автор даної публікації зіткнулася вперше за 18 років роботи в адвокатурі 10 травня ц.р., коли отримала копію постанови судді Бориспільського міськрайонного суду Київської області Юрія Кабанячого від 30 квітня 2019 року у справі №359/3517/19 (надалі — постанова від 30.04.2019 р.). Нею суддя виправив описку, допущену ним у постанові від 23 квітня 2019 р. про накладення адмінстягнення на водія за ч.1 ст.130 КУпАП (надалі — постанова від 23.04.2019 р.), а саме замінив неправильно зазначене у вступній та резолютивній частині постанови місто проживання громадянина правильним. Таке рішення було обґрунтовано тим, що:

         - відповідно до ст.304 КУпАП питання, пов’язані з виконанням постанови про накладення адмінстягнення, вирішуються органом, який виніс постанову;

         - відповідно до ст.305 КУпАП контроль за правильним та своєчасним виконанням постанови про адмінстягнення здійснюється органом, який виніс постанову;

         - питання, пов’язані з виконанням постанови від 23.04.2019 р., слід вирішити за допомогою внесення виправлень (уточнень), враховуючи, що виправлення описки не тягне за собою зміну постанови по суті та не погіршує становище особи, яка притягається до адмінвідповідальності.

         Постанову від 30.04.2019 р. Юрій Кабанячий визнав такою, що не підлягає оскарженню.


         Що в імені тобі моєму?..

         Однак важко погодитися з усіма викладеними пунктами. Адже згідно з ч.2 ст.283 КУпАП відомості про особу, стосовно якої розглядається справа про адмінправопорушення, в тому числі місце її проживання чи перебування, є обов’язковим елементом постанови у цій справі. Вказівка іншого місця проживання свідчить про те, що адмінстягнення накладено на іншу особу. Відповідно, особу, відносно якої оформлено адмінматеріал, можна вважати непритягнутою до адмінвідповідальності. Тому посилання судді Бориспільського міськрайонного суду Київської області на те, що дана описка не змінює постанову по суті і не погіршує становища особи, не відповідає чинному законодавству. Те саме можна сказати і про найдавнішу постанову про виправлення описки, яку містить Єдиний державний реєстр судових рішень (ЄДРСР), винесену Микитівським районним судом м. Горлівки Донецької області 15 червня 2007 року у справі №3-3020/07.

До речі, ще однією поширеною опискою серед суддів, які розглядають справи про адмінправопорушення, є неправильне зазначення прізвища та імені особи, яка притягується до адмінвідповідальності. Як приклад виправлення такої помилки, можна навести постанови:

- Голосіївського районного суду міста Києва від 19 вересня 2017 року в справі №752/15963/17;

- Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 18 жовтня 2018 року у справі №350/1735/18;

- Глобинського районного суду Полтавської області від 6 травня 2019 року в справі №527/661/19.

Інколи йдеться про заміну цілих імен і прізвищ, наприклад, «Андрій» на «Анатолій», як у постанові Бершадського районного суду Вінницької області від 29 жовтня 2018 року у справі №126/2062/18. Хоча Апеляційний суд Полтавської області у своїй постанові від 14 серпня 2018 року у справі №542/870/18 роз’яснив, що описка — це зроблена судом механічна (мимовільна, випадкова) граматична помилка в рішенні, яка допущена під час його письмово-вербального викладу (помилка у правописі, у розділових знаках тощо). Також суд підкреслив, що під описками слід розуміти, неправильне написання слів. Виправленню підлягають лише ті описки, які мають істотний характер. До таких належать написання прізвищ та імен, адрес, зазначення дат та строків.

Тобто опискою є написання зайвої літери чи заміна літер у слові місцями, а не зазначення інших імен, прізвищ чи адрес. Виправлення цих відомостей погіршують становище особи, якщо йдеться про накладення адмінстягнення. Тому виправити (уточнити) їх можна лише в разі звернення особи, щодо якої справу розглянуто і закрито провадження, або потерпілого.


Постанова є, а процедури її винесення немає

Посилання в постанові від 30.04.2019 р. на норми щодо контролю за виконанням постанови про накладення адмінстягнення є некоректними. Річ у тім, що згідно з ч.ч.1 і 2 ст.294 КУпАП постанова судді набирає законної сили після закінчення десятиденного строку подання апеляційної скарги на неї. А при оскарженні такої постанови вона підлягає виконанню після залишення скарги без задоволення (ч.2 ст.299 цього ж Кодексу). Як бачимо, постанову про виправлення описки суддя Юрій Кабанячий виніс за сім днів після винесення постанови від 23.04.2019 р., тобто до закінчення строку її оскарження. Тому ніякого відношення до виконання постанови, що не набрала законної сили, рішення про виправлення описки не може мати.

Крім того, на відміну від ст.269 ЦПК України, ст.243 ГПК України, п.11 ч.5 ст.243 і ст.253 КАСУ, а також ст.379 КПК України, жодна норма КУпАП не передбачає ані процедури виправлення описок, ані винесення постанов за аналогією права чи закону. Та попри це судді в справах про адмінправопорушення, визнаючи відсутність відповідних норм у Кодексі, обґрунтовують виправлення описок нормами КПК України, загальними вимогами чинного законодавства чи аналогією закону. Наприклад, у вищезгаданій справі №126/2062/18 при виправленні допущених помилок суддя, не посилаючись на ст.269 ЦПК України, фактично відтворив її зміст: «суд може з власної ініціативи або за заявою осіб, які беруть участь у справі, виправити допущені у судовому рішенні описки чи арифметичні помилки».

А от суддя Кілійського районного суду Одеської області в постанові від 18 вересня 2017 року у справі №502/1435/17 відверто визнав, що загальними положеннями КУпАП не передбачено виправлення допущеної у постанові про накладення адмінстягнення описки. Тому він вважав за необхідне застосувати аналогію права, а саме в даному випадку застосувати ст. 379 КПК України, оскільки така постанова є різновидом судових рішень, тому в її тексті необхідно виправити допущену описку. Цікаво, що в цій справі виправлення описки полягало у збільшенні суми судового збору з 275,60 грн до 320 грн, тобто в погіршенні стану особи, яку притягнуто до адмінвідповідальності.

Проте неможливість виправлення описок у постановах про накладення адмінстягнення тими судами, які їх винесли, випливає з норми п.3 ч.8 ст.294 КУпАП. Нею передбачено повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги скасувати постанову та прийняти нову постанову. І це — єдиний законний спосіб виправлення описок у даній формі судочинства. Все інше — перевищення суддями своїх повноважень.


Незаконну постанову неможливо оскаржити?!

Більшість суддів, виносячи постанови про виправлення описок у справах про адмінправопорушення, роз’яснюють, що вони не підлягають оскарженню. При цьому більшість з них виносять такі постанови без виклику особи, яку притягнуто до адмінвідповідальності. Однак це суперечить нормам:

- ч.1 ст.268 КУпАП, згідно з якою справа розглядається в присутності особи, яка притягається, за винятком випадків її неявки за належного сповіщення про дату і час розгляду;

- ст.294 цього ж Кодексу, яка не передбачає винятків для апеляційного оскарження постанови суду.

Тому у згаданій справі №527/661/19 Глобинський районний суд Полтавської  області роз’яснив особі, притягнутої до адмінвідповідальності, право оскаржити постанову про виправлення описок до Полтавського апеляційного суду протягом 10 днів з дня її винесення.


На жаль, попри поширення такої незаконної судової практики, роз’яснення Верховного Суду та аналітичні публікації про це у фахових виданнях відсутні. Немає і випадків притягнення суддів, які виносять такі постанови, до відповідальності. Це погано відображається на захисті прав осіб у справах про адмінправопорушення. Саме через це сумніви у винуватості особи швидко перетворюються на описки, які можна виправити простим «розчерком пера» у новій постанові.

Джерело: LegalHub.online

Як отримати доступну юридичну консультацію?

Хочете завтра, з 08:00 до 14:00 отримати доступну юридичну консультацію? Телефонуйте до Центру правової допомоги АЛЛО ПРАВНИК: (044)22-22-000, - і я радо вислухаю Вас і допоможу!

Шляхи правосуддя, або мільйон гривень для екс-працівника прокуратури

У судовій практиці трапляються неймовірні сюжетні повороти. Розглянемо одне цікаве рішення, що з’явилося в Єдиному державному реєстрі судових рішень (ЄДРСР) після пасхальних вихідних.

Саме 2 травня в ЄДРСР було опубліковано рідкісне для України рішення, ухвалене Жовтневим районним судом м. Кривого Рогу 18 квітня ц.р. у справі №212/4359/18 (надалі — рішення від 18.04.2019 р.). Ним на користь позивача було стягнуто з Держави Україна, в особі Державної казначейської служби України, 1 000 000 (один мільйон) гривень у рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового слідства, прокуратури і суду, шляхом списання коштів з відповідного рахунку Державної казначейської служби України.

Здавалось би, позитивна практика, і, нарешті, українці можуть отримати справедливе відшкодування за несправедливе переслідування з боку держави. Однак це лише на перший погляд. Проаналізувавши справу глибше, можна побачити, що в ній незвичайними є не лише сума відшкодування, а й дійові особи та форма рішення.

Кому ж винна Держава Україна?

Зокрема, з тексту рішення від 18.04.2019 р. випливає, що позивачем є не пересічний українець, а колишній правоохоронець. Ним виявився старший слідчий прокуратури Саксаганського району м. Кривого Рогу, затриманого 20 січня 2011 року під час одержання чергової частини хабара у 2 тисячі доларів США. Як повідомляли ЗМІ з посиланням на прес-службу СБУ, працівник прокуратури систематично отримував гроші від громадян за непритягнення їх до кримінальної відповідальності. Його затримали під час отримання хабаря. «Зловмисника спіймали «на гарячому» в його службовому кабінеті. Після затримання у підозрюваного вилучили речові докази – стодоларові банкноти із написом «хабар».

Однак «гучної» справи не вийшло. Двічі суди Кривого Рогу визнавали екс-працівника прокуратури винним за ч.2 ст.368 КК України з призначенням покарання у вигляді позбавлення волі строком на 5 років з конфіскацією майна: Довгинцівський районний суду — вироком від 19 січня 2012 року і Жовтневий районний суд — від 26 грудня 2013 року. І двічі справу переглядав апеляційний суд Дніпропетровської області із скасуванням цих вироків. При цьому, скасувавши другий вирок 6 березня 2014 року, апеляційна інстанція повернула справу Генпрокурору на додаткове розслідування.

Після цього, 25 квітня 2014 року, до Єдиного реєстру досудових розслідувань було внесено відомості та розпочато кримінальне провадження №42014040000000327 за ознаками ч. 4 ст. 368 КК України. Проте 19 червня 2015 року дане провадження було закрито у зв’язку з тим, що не встановлені достатні докази для доведеності винуватості особи і вичерпано можливості їх отримати.

Тобто Держава Україна має виплатити кошти тому, кого взяли «на гарячому», через відсутність доказів щодо нього.

    Мільйон гривень за незаконною процедурою

Згідно з п.2 ч.1 ст.2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» (надалі — Закон про відшкодування шкоди) закриття кримінального провадження на зазначеній підставі дає право на відшкодування шкоди. Тому екс-правоохоронець, якого переслідували більше чотирьох років, вирішив судитися з державою, оцінивши заподіяну йому шкоду в шістнадцять мільйонів гривень. І у червні 2018 року подав відповідний позов про визначення грошової компенсації в рахунок відшкодування моральної шкоди та стягнення.

Такий крок колишнього старшого слідчого прокуратури викликає подив. Адже він повинен знати, що відповідно до ст.12 і ч.1 ст.13 Закону про відшкодування шкоди питання про відшкодування моральної шкоди за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного законодавства в ухвалі, що виноситься в місячний термін з дня звернення громадянина. Однак предметом такої заяви є не стягнення коштів на відшкодування шкоди, а визначення розміру останньої. Чинне законодавство не передбачає вирішення права на відшкодування в порядку позовного провадження. Навіть, якщо громадянин не згодний з визначеною судом сумою моральної шкоди, він має право оскаржити відповідну ухвалу до суду вищої інстанції в апеляційному порядку.

Тому ще більший подив викликає саме рішення від 18.04.2019 р. про часткове задоволення цього позову. Річ у тім, що згідно із славнозвісною ч.2 ст.19 Конституції України, на яку так люблять посилатися держструктури у своїх відписках, органи державної влади та їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тобто Жовтневий районний суд м. Кривого Рогу не міг розглядати цей позов замість заяви і виносити рішення замість ухвали.

Однак тут необхідно зауважити, що в Україні це є усталеною судовою практикою. І замість передбаченого місячного терміну судді розглядають справи за встановленим ЦПК України порядком, тобто в найкращому випадку рік.

    А судді хто?  

Ще однією цікавою особливістю справи №212/4359/18 є розгляд її суддею Олексієм Пустовітом, який півтора роки тому став героєм журналістських розслідувань. Нагадаємо коротко, що у жовтні 2017 року у фокус уваги журналістів, а згодом і правоохоронців потрапила історія з квартирою в Кривому Розі, яку пан Пустовіт спочатку відсудив для місцевої громади, а потім отримав її в користування та продав. У вересні 2018 року йому оголосили про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.358 та ч.2 ст.190 КК України, тобто використання завідомо підробленого документу і шахрайство, що завдало значної шкоди потерпілому. Саме з цією кваліфікацією справа пішла до Казанківського районного суду Миколаївської області.

Отже, за іронією долі склалось так, що екс-правоохоронця, якого раніше звинувачували у хабарництві, захистив суддя, якого на даний час звинувачують у шахрайстві. Та доля виявилася ще більшою жартівницею і дозволила Олексію Пустовіту винести благородне рішення саме того дня, коли Казанківський суд призначив підготовче засідання у справі за обвинуваченням його самого. Може, це знак, що колись хтось і йому присудить гідну компенсацію?


Джерело: LegalHub.online