Мінімальна зарплата. Що приховує роботодавець?

Учора у мережі Facebook я прочитала про одне підприємство УТОС. Його працівник розповів, що заробітну плату їм нараховують від виробітку. Однак вона настільки мізерна, що навіть за виконану місячну норму йому виплачують не більше 2500 грн.

На жаль, я дуже часто чую подібні історії. Зрозуміло, все впирається у віру працівників, що це нормально. А роботодавці не поспішають розвінчати такий міф.

Та насправді в ст.8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2019 рік" закріплена мінімальна зарплата в розмірі 4173 грн. При цьому згідно зі ст.ст.3 і 3-1 Закону України "Про оплату праці" платити менше не мають права ані бюджетні структури, а ні приватні роботодавці, включаючи ФОП.

Понад це, якщо працівник відпрацював місячну норму виробітку, а нарахована йому зарплата є нижчою від мінімальної, то роботодавець зобов'язаний здійснити доплату до рівня мінімальної.

Те саме стосується випадків, коли нарахована зарплата разом з усіма виплатами за  понаднормові та преміями не дотягує до розміру мінімальної.

Винятками є ситуації, коли працівник:

- працює неповний робочий день;

- не виконав місячну норму виробітку;

- виготовив браковану продукцію.

Зарплата може бути зменшена і з інших причин, якщо вони виникли з вини працівника.

Що ж робити працівникові, який при повній зайнятості та відпрацюванні всіх нормативів отримує менше мінімальної зарплати?

По-перше, він може надіслати письмовий запит до свого роботодавця щодо причин і підстав нарахування такої зарплати.

По-друге, отримавши чи не отримавши відповідь, написати заяву про виплату заборгованості із зарплати.

По-третє, якщо роботодавець заяву проігнорував або не задовольнив, надіслати скаргу до відповідного управління Державної служби України з питань праці (орган Держпраці). За виплату зарплати не в повному обсязі роботодавцеві "світить" штраф у трикратному розмірі мінімальної зарплати, встановленої на момент виявлення порушення.

По-четверте, після накладення на роботодавця штрафу повторно звернутися до нього із заявою про виплату зарплати. Якщо ж і дана заява не матиме успіху, звернутися з позовом до суду. Подача таких позовів судовим збором не оплачується.

Про соцстандарти і популістів

У 2019 році зросте мінімальна заробітна плата:

- у місячному розмірі: з 1 січня — до 4173 гривень;

- у погодинному розмірі: з 1 січня — до 25,13 гривень.

Це передбачено ст.8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік».

Нагадаю, що згідно зі ст.3 Закону України «Про оплату праці» мінімальна заробітна плата — це встановлений законом мінімальний розмір оплати праці за виконану працівником місячну (годинну) норму праці. Вона є державною соціальною гарантією, обов'язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників, за будь-якою системою оплати праці.

Оскільки ж виплата заробітної плати відбувається за рахунок доходів компанії або ФОПа, то підвищення цін у 2019 році не уникнути.

Тому виборцям, які голосують за обіцянки кандидатів про підвищення пенсій і соцвиплат, варто розуміти наступне. По-перше, підвищення соціальних стандартів тягне за собою підвищення ставок податків і зборів, оскільки вони є основним джерелом поповнення державного бюджету та фондів, з яких держава виплачує пенсії та соцвиплати. Обіцяти одночасно і «підняти пенсії», і знизити податки — все одно, що в період зниження зарплати обіцяти наповнити напівпорожній холодильник хорошими продуктами. Таким кандидатам треба ставити питання: «А за рахунок чого Ви збираєтеся піднімати пенсії?».

По-друге, зростання витрат компаній і ФОПів на податки та збори тягне за собою підвищення цін на їхні товари та послуги, що «з’їдає» підвищені пенсії та соцвиплати і викликає потребу в подальшому їх (соцвиплат) підвищенні. Рух по цьому колу врешті-решт обвалює гривню і в Україні, і на міжнародному ринку, що знову ж таки призводить до шаленого зростання цін, яке «з’їдає» решту пенсій і соцвиплат.

Тому до соціальної підтримки вразливих верств населення варто підходити зважено. Надавати її тим, хто дійсно потребує, а не просто через факт наявності інвалідності. Це складна і об’ємна тема. Але я хочу донести до своїх читачів, що людям з інвалідністю час проявляти себе як активних членів суспільства, здатних зробити вагомий внесок в його економіку, а не просити постійно пільг і пенсій. Такі виборці зможуть бути незалежними і не продаватися за сухпайки та порожні обіцянки кандидатів-популістів.