Для встановлення пандусу в багатоповерхівці дозвіл мешканців не потрібен

Мешканці українських багатоповерхівок свято вірять у два міфи, пов’язаних із встановленням пандусів на вході в їхній будинок.

Перший з них розповідає, що пандус треба встановлювати лише в тих будинках чи під’їздах (парадних), де живуть люди з інвалідністю.

Згідно з другим — для встановлення пандусу необхідний дозвіл мешканців будинку. І, якщо бодай хтось із них проти цього, то встановлювати пандус не можна.

Необхідно знати, що обидва ці твердження є абсолютною неправдою, яка вперто поширюється працівникам ЖЕКів та інших структур, що володіють житловим фондом та/чи утримують його, з метою позбутися зайвої роботи.

Так, встановлення пандусу передбачено п.6.2 розділу 6 ДБН В.2.2-17:2006 «Доступність будинків і споруд для маломобільних груп населення», чинних з 1 травня 2007 року (надалі — ДБН з доступності). Згідно з розділом 3 цих ДБН маломобільні групи населення (МГН) — люди, що відчувають труднощі при самостійному пересуванні, одержанні послуги, необхідної інформації  або при орієнтуванні в просторі. До них віднесені не лише особи з інвалідністю, а й люди з тимчасовим порушенням здоров’я, вагітні жінки, люди старшого (похилого) віку, люди з дитячими колясками тощо.

Тобто пандус може стати в пригоді як бабусі з паличкою, якій важко здолати навіть одну сходинку, так і молодому чоловікові з поламаною ногою. Як вагітній жінці, якій на 8-му місяці вагітності важко підніматися і спускатися сходами, так і татові немовлят-двійнят, який виводить їх на прогулянку в подвійному візочку.

«Ну, тато — чоловік! Має бути сильним і піднімати візок з немовлятами на раз-два! Йому має бути соромно просити пандус!», — скажете Ви. Але, по-перше, тато може мати інвалідність або бути худорлявим і невисоким на зріст, через що відчувати труднощі.

По-друге, піднімати візок, до того ж, подвійний не зовсім безпечно. А ДБН з доступності визначає доступними для МГН такі будинки і споруди, у яких реалізований комплекс архітектурно-планувальних, інженерно-технічних, ергономічних, конструкційних і організаційних заходів, що відповідають нормативним вимогам щодо забезпечення доступності і безпеки МГН.

З цього випливає, що пандус повинен бути встановлений незалежно від того, чи здатний представник МГН здолати сходи самостійно чи ні. До того ж, ДБН є нормативним актом, затвердженим Наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 2 листопада 2006 року №362, а тому підлягає обов’язковому виконанню на всій території України. Відмова у встановленні пандусу через відсутність дозволу мешканців будинку, як і ненадання ними такого дозволу суперечить ДБН з доступності та порушує право маломобільного населення на свободу пересування.

Саме знання про ці норми дозволить Вам змусити відповідні структури обладнати багатоповерхівку таким необхідним елементом доступності, як пандус, навіть якщо в ній немає мешканців з інвалідністю.

За пошкоджений товар можна не платити

Колись у Чернігові, на вході до магазину «ТКАНИНИ», я бачила знак з перекресленим дитячим візком. Він натякав мамам на те, що вони брудними колесами своїх візків із ручками та підніжками, які за все чіпляються, можуть зіпсувати або пошкодити метри й кілометри дорогого матеріалу.

Попри кричущу нетолерантність такого підходу, побоювання власників і адміністрації магазину цілком обґрунтовані. Адже вони не зможуть змусити матусю, яка у вузькому проході між рулонами випадково проїхала по одному з них дитячим візком (чи ще гірше, зачепила ручкою звисаючий зразок тканини і порвала його), купити його чи просто відшкодувати його. Тому що згідно з п.2 ч.1 ст.664 і ч.1 ст.668 ЦК України ризик випадкового знищення або пошкодження товару несе продавець до передачі його покупцеві в розпорядження, тобто до розрахунку за нього на касі.

Але наголошую, що це стосується лише випадкового знищення чи пошкодження товару. Якщо ж це сталося через те, що дитина втекла від Вас і зіпсувала тканину, це вже заподіяння шкоди малолітнім, тому йтиметься про відшкодування шкоди Вами як її батьками.

Право на гонорар за інтерв'ю мають не лише зірки

Статистика переглядів (понад 11800) і поширень (220) публікації від 20 листопада щодо права людей з ДЦП на призначення їм електровізків наштовхнула мене на ідею. Давайте цього тижня поговоримо про так звані "правові міфи України", тобто про маловідомі нам права, через незнання яких нас часто обманюють і залишають ні з чим.

Про одне з таких прав я писала неодноразово, але люди продовжують потрапляти на цей ґачок. Ідеться про право особи, у якої взяли інтерв’ю в глянець, на телевізійне ток-шоу чи на радіопередачу, на винагороду (гонорар). Так, у ч.ч.3–5 ст. 13 Закону України «Про авторське право і суміжні права» чітко передбачено:

Співавторами інтерв'ю є особа, яка дала інтерв'ю, та особа, яка його взяла. Винагорода за  використання твору належить співавторам у рівних частках, якщо в угоді між ними не передбачається інше.

Зазначені положення не поширюються на випадки оприлюднення чи надання інформації на підставі Закону України «Про доступ до публічної інформації».

Це означає, що, по-перше, не треба бути зіркою сцени чи кіно, аби отримувати кошти за своє інтерв’ю. Таке право належить кожному, у кого взяли інтерв’ю журналісти. Навіть якщо це людина з важкою формою інвалідності, яка розповідає про свій запаморочливий кар’єрний зліт. Навіть якщо ця історія стане прикладом для мільйонів людей з інвалідністю і без неї. Навіть якщо інтерв’ю на «соціально важливу тему», про яку розповідає людина, яка опинилася в цій ситуації.

Однак посадові особи органів державної влади та місцевого самоврядування, які дають інтерв’ю з приводу діяльності цих структур і своєї роботи, гонорар не отримують.

По-друге, гонорар за інтерв’ю виплачується «за замовчанням», тому, що людина дала інтерв’ю, а не на її прохання чи вимогу. Фрази «Редакція такого не практикує!» не повинно звучати, взагалі, оскільки вона означає умисне порушення авторських прав на інтерв’ю.

По-третє, якщо гонорар отримує журналіст, то таку саму суму повинні виплатити і Вам. Відмовитися від гонорару Ви можете лише за домовленістю з тим, хто брав інтерв’ю. Але тільки тоді, якщо такий журналіст не є найманим працівником цієї редакції, бо інакше він не матиме право на укладення самостійно договорів.

Про семінар з процесу доказування на стаії досудового розслідування

Продовжуємо підвищення кваліфікації, аби надавати клієнтам якомога більш якісну допомогу.

Сьогодні голова Обухівського районного суду Київської області, викладач (тренер) Національної школи суддів України Кравченко Максим Володимирович навчав адвокатів збирати та подавати докази на стадії досудового розслідування.

Рада адвокатів Київської області, як завжди, організувала цікавий захід. Окрема подяка Регіні Гусейновій (Regina Guseinova та Юлії Бойко (Uliya Bouko) за організацію допомоги мені у відвіданні семінару!

Недоступність житла є підставою до взяття на квартоблік

Усі ми звикли думати, що на облік громадян, які потребують поліпшення житлових умов (квартоблік), ставлять лише тих, хто живе великими сім’ями на маленькій жилій площі. При цьому таку думку нам уперто навіюють працівники відділів квартобліку.

Однак є випадки, коли особа підлягає постановці на облік і при достатній жилій площі. Про них посадовці не просто замовчують, а й категорично заперечують їх існування.

Тим не менш, в законодавстві вони прописані і стосуються невідповідності житла потребам особи з інвалідністю. Так, згідно з ч.ч.1–4 ст.30 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» жилі приміщення, займані особами з інвалідністю або сім'ями, у складі  яких вони є, під'їзди, сходові площадки будинків, в яких мешкають особи з інвалідністю, мають бути обладнані спеціальними засобами і пристосуваннями відповідно до індивідуальної програми реабілітації, а також телефонним зв'язком.

Обладнання зазначених жилих приміщень здійснюється органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами і організаціями, у віданні яких знаходиться житловий фонд.

Обладнання індивідуальних жилих будинків, в яких проживають особи з інвалідністю, здійснюється підприємствами, установами і організаціями, з вини яких настала інвалідність, а в інших випадках — відповідними органами місцевого самоврядування. У разі невідповідності житла особи з інвалідністю вимогам, визначеним висновком медико-соціальної експертизи, і неможливості його пристосування до потреб особи з інвалідністю може провадитись заміна жилої площі.

А для такої заміни житла органами місцевого самоврядування потрібно що? Правильно! Взяття таких осіб на квартоблік.

Відповідно ж до ч.2 ст.34 Житлового кодексу УРСР, — досі чинного і навіть не перейменованого, — громадяни визнаються потребуючими поліпшення житлових умов і з інших підстав, ніж перелічені в частині першій цієї ж статті.

Тобто припустимо, в розділі 7 «Соціальна та побутова реабілітація» ІПР буде зазначено стілець для ванни, а його ніде встановити через малу площу ванної кімнати або ним неможливо скористатися, бо людина на візку не може проїхати через вузькі двері. Тоді потрібно отримати відповідь компетентних структур про те, що переобладнати приміщення неможливо, і разом з ІПР подати ці документи до відділу квартобліку.

Відмову у взятті на квартоблік можна оскаржити до суду. При цьому нормою п.9 ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» осіб з інвалідністю І та ІІ груп, а також законних представників дітей з інвалідністю звільнено від сплати судового збору.