Виконання рішень адмінсудів щодо права на професійну діяльність — кейс адвокатського самоврядування

Досвідченим адвокатам відомо, що виграти справу в суді — ще не перемога. Найскладнішим є добитися виконання судового рішення. Особливо, коли йдеться про визнання дій суб’єкта владних повноважень протиправними та зобов’язання його вчинити певні дії. Цікавішим це завдання стає тоді, коли таким суб’єктом виступає орган адвокатського самоврядування.

Судові рішення про захист прав адвокатів на професійну діяльність

Вивчаючи судову практику в спорах між адвокатами та органами адвокатського самоврядування автор виявила два цікавих рішення. Першим з них є Постанова Касаційного адміністративного суду Верховного Суду від 14 березня 2018 року в справі №826/23545/15 (надалі, відповідно, — Постанова від 14.03.2018 і КАС ВС). Нею скасовані рішення двох попередніх інстанцій і прийнято нову постанову, якою задоволено позов про визнання протиправним та скасування рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Київської області від 10 вересня 2015 року щодо притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності у вигляді позбавлення права на зайняття адвокатською діяльністю.

Як зазначено в самій Постанові від 14.03.2018, вона набрала законної сили  дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

За інформацією веб-порталу “Судова влада України” адміністративний позов у справі №826/23545/15 подав адвокат Андрій Вишневський до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Київської області. Третіми особами, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача стали Національна асоціація адвокатів України (НААУ) та Сергій Рибалка.

Другим рішенням, що привернуло мою увагу, стала Ухвала Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 листопада 2018 року в справі №826/1765/18. Нею Шостий адмінсуд залишив без задоволення апеляційну скаргу НААУ, в особі Ради адвокатів України на Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 квітня 2018 року. Оскарженим Рішенням було:

• визнано протиправними дії НААУ щодо вилучення з відкритого доступу публічної інформації щодо адвоката з Єдиного реєстру адвокатів України (http://erau.unba.org.ua/);
• зобов’язано НААУ, в особі РАУ, відновити для публічного доступу відомості про адвоката в Єдиному реєстрі адвокатів України (ЄРАУ) шляхом їх відображення у відкритому доступі на офіційному веб-сайті НААУ (http://erau.unba.org.ua/).

Звертаючись до того ж веб-порталу “Судова влада України”, дізнаємося, що позивачем у справі №826/1765/18 є Сергій Степанов, відповідачем — НААУ, в особі РАУ, а третьою особою — РАУ.

Ухвала від 27.11.2018 р., а разом з нею і Рішення від 18.04.2018 р. набули законної сили з дати її прийняття, хоч і були оскаржені відповідачем у касаційному порядку.

У фокусі

Тут варто коротко окреслити, чому саме ці рішення є цікавими? Почнемо з другого з них. Річ у тім, якщо перша з названих справ набула значного резонансу в професійних колах, то другу ЗМІ оминули увагою. Даремно. Адже одним з ключових аргументів Рішення від 18.04.2018 р. стала неможливість надання рішенням РАУ зворотної сили. ОАСК підкреслив, що:

• внесення змін до Порядку ведення ЄРАУ №29 від 17.12.2012 рішенням РАУ №117 від 23.04.2016 щодо необхідності надання копії свідоцтва про складання кваліфікаційного іспиту;

• прийняття рішення НААУ №156 “Про деякі питання реалізації Висновків спеціальної тимчасової комісії з перевірки діяльності органів адвокатського самоврядування міста Києва” від 11.06.2016 (рішення №156) щодо заборони Раді адвокатів міста Києва, як адміністратору Першого рівня, вносити до ЄРАУ відомості про осіб, які отримали свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю на підставі свідоцтв про складення кваліфікаційного іспиту, виданих неповноважним органом Київською міською КДКА з 12.10.2012, —

фактично створило умови, за яких особи, які починаючи з 12.10.2012 отримали право на заняття адвокатською діяльності, позбавлені права продовжувати здійснювати таку діяльність за відсутності законодавчо визначених для цього підстав.

Такі висновки можуть потягнути наслідки для цілої групи адвокатів, тому Рішення від 18.04.2018 є суспільно значущим.

Але в розрізі даної статті важливим є інший момент. Жодне з названих рішень не було виконано відповідачами та третіми особами.

Більше того, попри вказівку ОАСК на незаконність надання зворотної сили рішення НААУ (в особі РАУ), 14 грудня 2018 року РАУ виносить рішення №227 “Про скасування рішення Ради адвокатів міста Києва від 09 червня 2016 року № 50 про видачу свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю Степанову Сергію Євгеновичу” (рішення №227) саме на підставі вищезгаданого рішення №156.

Згідно з Преамбулою рішення №227 воно винесено за результатами розгляду доповідної записки начальника юридичного управління департаменту забезпечення діяльності Секретаріату НААУ (Секретаріату РАУ), наявні судові рішення, зверненні до виконання та документи надані Степановим Сергієм Євгеновичем, і з урахуванням пропозицій членів РАУ. Однак повноваження скасовувати рішення ради адвокатів регіону передбачено лише п.1.14 Положення про РАУ, затвердженого Установчим з’їздом адвокатів України від 17 листопада 2012 року, і лише за скаргою адвоката.

Як же добитися виконання судових рішень?

Подібні бездіяльність і рішення органів самоврядування викликають подив. Адже:
 

• згідно з п.9 ч.1 ст.129 Конституції України однією з основних засад судочинства є обов’язковість судового рішення;

• у ч.2 ст.13 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” (Закон про судоустрій) встановлено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов’язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об’єднаннями на всій території України;

• п.5 ч.3 ст.2 і ч.2 ст.14 Кодексу адміністративного судочинства України (КАСУ) дублюють наведені норми в розрізі адміністративного судочинства.

Члени органів самоврядування не можуть цього не знати, оскільки всі вони є професійними правниками. Крім того, відома норма ч.2 ст.68 Конституції України стверджує, що незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності.

Тому, передбачивши обов’язковість судових рішень, що набрали законної сили, законодавець передбачив механізм судового контролю за їх виконанням, з одного боку, та відповідальність за їх невиконання, — з іншого. Про це йдеться, зокрема, ч.ч. 3 і 4 ст.13 Закону про судоустрій і ч.3 ст.14 КАСУ. Згідно ж із ст.382 цього Кодексу, право здійснювати такий контроль належить суду, який ухвалив рішення в адміністративній справі. Він може зобов’язати суб’єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалено рішення, подати в установлений судом строк звіт про його виконання. При цьому суб’єкта ініціативи такого контролю дана стаття не передбачає, тобто це може бути як сам суд, так і сторона, на користь якої він ухвалив рішення.

Якщо суб’єкт владних повноважень звіт не подав або рішення не виконав, суд може встановити новий строк для подання звіту і накласти на керівника такого суб’єкта штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (на даний час — з 38 420 гривень до 76 840 гривень). Найцікавішим тут є те, що цей штраф розподіляється порівну між позивачем і Державним бюджетом України.

Питання про накладення такого штрафу може ініціювати як позивач своїм клопотанням, так і сам суд. Неявка сторін, повідомлених належним чином, не перешкоджає розгляду цього питання.

Але, якщо такий “швидкий” метод примусу не матиме результату, то позивач може застосувати “тяжку артилерію”, подавши заяву про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.ч.2 або 3 ст.382 “Невиконання судового рішення” Кримінального кодексу України. Досудове розслідування у таких справах належить до компетенції слідчих органів Національної поліції за місцем вчинення такого правопорушення згідно з ч.1 ст.216 і ч.1 ст.218 Кримінального процесуального кодексу України з урахуванням особливостей, окреслених його Главою 37  “Кримінальне провадження щодо окремої категорії осіб”. При цьому доказами невиконання судових рішень у таких кримінальних провадження будуть:

• ЄРАУ, в якому відповідні відомості про адвоката-позивача будуть відсутні;

• рішення органів адвокатського самоврядування, прийнятих всупереч судових рішень, ухвалених не на їх користь. Як приклад, можна навести рішення №227;

• ухвали суду, який ухвалив рішення, що набрало законної сили, про накладення на керівника органу адвокатського самоврядування штрафу за неподання звіту або невиконання такого рішення.

Замість висновків

Згідно з ч.1 і п.2 ч.2 ст. 45 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність” НААУ є недержавною некомерційною професійною організацією, яка об’єднує всіх адвокатів України, утворюється з метою забезпечення реалізації завдань адвокатського самоврядування, захищає професійні права адвокатів та забезпечує гарантії адвокатської діяльності. Тому саме керівництво цієї організації повинно сприяти виконанню судових рішень, ухвалених на захист прав адвокатів на професійну діяльність. Саме до цієї організації має право звернутися кожний адвокат із заявою про таке сприяння або про причини невиконання рішення суду, що набрало законної сили, до того, як ініціювати питання про судовий контроль за його виконанням.

Джерело: legalhub.online

До трьох членів ВККСУ подано адмінпозови. Кількість відповідачів може зрости

15 лютого стало відомо про надходження до Окружного адміністративного суду міста Києва (надалі — ОАСК) позовів щодо відсутності повноважень у трьох членів ВККСУ. Однак кількість відповідачів може зрости до восьми, і тоді роботу Комісії буде заблоковано.

    Хто, до кого і чому позивається?
    Як показує офіційний веб-портал «Судова влада України», зазначені позови, — яких на даний час два, — подав Ігор Штульман, екс-суддя Вищого адміністративного суду України. Відповідачами виступають такі члени ВККСУ:
    - Сергій Козьяков (Голова Комісії), призначений 24 жовтня 2014 року Наказом Міністерства юстиції України;
    - Станіслав Щотка, призначений 5 грудня 2014 року наказом Голови ДСАУ;
    - Тетяна Весельська, призначена 19 грудня 2014 року від Уповноваженого ВРУ з прав людини.

    За повідомленням ЗМІ позивач звернувся до ОАСК, оскільки, на його думку, закінчилися чотирирічні строки повноважень кожного з відповідачів.

    На стику законів
    Дискусії щодо строку повноважень членів ВККСУ, призначених наприкінці 2014 року, у профільних виданнях точилися ще з літа 2018 року. Одні, посилаючись на Голову ВККСУ Сергія Козьякова, припускали, що частина членів Комісії, призначена в 2014 році, «розраховує» на шестирічний строк повноважень.
    Інші цитували голову Касаційного адміністративного суду Верховного Суду Михайла Смоковича, який переконливо доводить, що на підставі законодавства зазначені члени ВККСУ призначені на шість років. А, отже, їхні повноваження не можуть закінчитись раніше 2020 року.
    Чому ж виникають такі дискусії серед юристів? Причиною цьому є здійснення відповідачами своїх повноважень за умов нестабільності законодавства України про судоустрій. Адже на момент їх призначення була чинною та редакція ст.92 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 р. №2453-VI (надалі — Закон №2453), згідно з якою членами ВККСУ по одній особі призначали:
    - Міністерство юстиції України;
    - Уповноважений Верховної Ради України з прав людини;
    - Голова Державної судової адміністрації України.
    При цьому строк повноважень члена Комісії становив шість років з дня набуття повноважень.
    Пізніше, станом на 30 вересня 2016 р., коли Закон №2453 втратив чинність (крім окремих положень), діяла інша його редакція, у статті 102 якої Міністерство юстиції України вже не згадувалось, а строк повноважень членів Комісії було скорочено до чотирьох років.
Проте п.26 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» нового Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 р. №1402-VIII, що набрав чинності 30 вересня 2016 року (надалі — Закон №1402), встановив таке правило:
члени ВККСУ, обрані (призначені) на посади до набрання чинності цим Законом, продовжують виконувати свої повноваження до закінчення строку, на який їх обрано (призначено).
Тобто законодавець доволі однозначно вказує на норми, які діяли на момент призначення відповідного члена Комісії, а не на те, що було записано в Законі №2453 на момент набрання чинності Законом №1402.

За логікою позову
Якщо ж спиратися на логіку позову, то виникає питання: Чому Ігор Штульман позивається лише до трьох членів ВККСУ? Адже п’ять інших їхніх колег, а саме:
- Анастасія Заріцька;
- Михайло Макарчук;
- Микола Мішин;
- Юрій Тітов;
- Валентина Устименко —
виконують свої повноваження з 25 вересня 2014 року, коли їх призначили на позачерговому з’їзді суддів України, тобто вже більше чотирьох років.
Якщо екс-суддя ВАСУ вважає, що строк повноважень членів Комісії становить чотири, то треба очікувати збільшення кількості відповідачів у справах за його позовами до восьми осіб. Тобто половини складу ВККСУ. За таких обставин робота Комісії може бути заблокована згідно зі ст.98 Закону №1402. Відповідно, це може негативно позначитися на подальшому проведенні судової реформи.

Джерело: legalhub.online

У США дівчина з психічним розладом стала адвокатом

У США вперше випускниця юрфаку з психічним розладом у вигляді аутизму стала адвокатом, отримавши ліцензію на юридичну практику в штаті Флорида.
Як повідомляє Legal.Report з посиланням на агентство Associated Press, 24-річна уродженка Південної Флориди Хейлі Мосс (Haley Moss) успішно склала адвокатський іспит і прийняла присягу перед суддею в січні 2019 року. У Мосс діагностували високофункціональний аутизм в трирічному віці. Лікарі попередили батьків, що їх дитина навряд чи зможе розраховувати на повноцінних друзів, закінчити школу, отримати водійські права і роботу. Проте дівчинці за підтримки фахівців вдалося впоратися із серйозною затримкою в розвитку мови, і її перевели на звичайну форму навчання.
Будучи підлітком, Хейлі захопилася живописом, ораторським мистецтвом та літературною творчістю. Свою першу з трьох книг, шкільну автобіографію, вона написала в 15 років. Ще через п’ять років Мосс екстерном закінчила Флоридський університет, отримавши спеціальності юриста-криміналіста і психолога. Після цього дівчина поступила на юридичний факультет Університету Майамі, де на другому курсі влаштувалася на роботу в юрфірму. У 2018 році на церемонії вручення дипломів їй довірили вимовити офіційну промову від імені всіх випускників. Початківець адвокат планує спеціалізуватися в охороні здоров’я та міжнародному праві

Взято із сайту: LEGALHUB.ONLINE

Дебіторська заборгованість після спливу позовної давності. Чи все так безнадійно?

         28 січня 2019 року Верховний Суд (ВС), як касаційна інстанція у цивільній справі №345/3476/17, вказав на цікаву колізію норм. Йдеться про те, що сплив строку позовної давності не припиняє зобов’язання боржника. Виходить, що право вимоги у кредитора є, а захистити його в суді неможливо. Що ж робити з такими «борговими вісяками»?

         Історія одного рішення

         Відповідною Постановою ВС, у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, залишив без задоволення касаційну скаргу позивачки. Вона просила скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій про відмову в задоволенні її позовних вимог до комунального підприємства «Житлово-експлуатаційна організація №4». Останні, зокрема, полягали в скасуванні заборгованості за неякісні та прострочені терміном послуги, а також  списанні заборгованості у зв’язку із спливом позовної давності. Своє рішення Касаційний цивільний суд обґрунтував тим, що, по-перше, відповідно до ч.ч.1 і 2  ст.14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.

По-друге, у ч.1 ст.267 цього ж Кодексу закріплено, що особа, яка виконала зобов'язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності. Тлумачення цієї норми дозволяє Суду зробити висновок, що, оскільки сплив позовної давності не призводить до припинення суб'єктивного права або інтересу, не припиняється і кореспондуючий обов'язок особи.

А по-третє, згідно з ч.1 ст.598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. У свою чергу, главою 50 цього Кодексу не передбачено такої підстави до припинення зобов’язання, як сплив позовної давності.

Тобто, з одного боку, зазначивши безстроковість зобов’язань боржника, ВС встановив необмежений строк права вимоги кредитора, що йому кореспондує.

А з іншого — касаційна інстанція залишила поза увагою норми ч.ч.3 і 4 ст.267 ЦК України, яким закріплено, що позовна давність застосовується судом за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

То в який же спосіб кредитор може реалізувати своє право, передбачене законодавством?

Безнадійна заборгованість

Сплив позовної давності за зобов’язаннями є однією з ознак безнадійної заборгованості, передбачених пп.14.1.11 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України (надалі — ПК України). А згідно з пп.134.1.1 п.134.1 ст.134 і пп.139.2.2 п.139.2 ст.139 цього ж Кодексу на суму списання такої заборгованості зменшується фінансовий результат до оподаткування, шляхом чого визначається прибуток із джерелом походження в Україні та за її межами як об’єкт оподаткування податком на прибуток підприємств. Тобто неотримані з боржника кошти (вартість непоставленого товару, ненаданих послуг чи невиконаних робіт) можна компенсувати за рахунок зменшення оподатковуваного прибутку.

Однак цей механізм не може бути застосований:

- фізичними особами-підприємцями на загальній системі оподаткування (ФОП). Адже п.2 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 10 «Дебіторська заборгованість», затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 08.10.1999 р. №237, передбачає застосування норм цього Положення (стандарту), — включаючи списання безнадійної дебіторської заборгованості, — лише юридичними особами;

- суб’єктами господарювання, які обрали спрощену систему оподаткування та обліку, в тому числі юридичних осіб. Річ у тім, що форми книг обліку їхніх доходів і витрат, затверджені Наказом Міністерства фінансів України від 19.06.2015 р. №579, граф для обліку безнадійної дебіторської заборгованості не передбачають.

Судовий захист права після спливу позовної давності

То як же захистити своє право вимоги за зобов’язання після спливу позовної давності тим, хто не може зменшити фінансовий результат до оподаткування? Лише через суд. На перший погляд, така позиція здається абсурдною. Адже боржник (його представник) у суді неодмінно подасть заяву про застосування позовної давності, і суддя відмовить у задоволенні позову або заяви про видачу судового наказу (надалі — заява). А при повторному зверненні з тим самим позовом або заявою до тієї самої особи суддя відмовить у відкритті провадження, як це передбачено ч.1 ст.186 ЦПК України та ч.1 ст.152 і ч.1 ст.175 ГПК України.

Однак згідно з ч.5 ст.267 ЦК України, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту. Що ж, крім обставин форс-мажору чи хвороби ФОП, може стати такими причинами? Для відповіді на це питання, звернемося до норм зобов’язального права. Так, ч.3 ст.509 і ст.525 ЦК України встановлено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості, а одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

При цьому на підставі ч.1 ст.526 цього ж Кодексу зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог — відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Іншими словами, кредитор має право очікувати належного виконання боржником зобов’язання навіть після спливу позовної давності. Саме таке правомірне очікування кредитора аж до моменту звернення до суду з позовом або заявою і буде поважною причиною пропуску позовної давності.

Як захистити сторони зобов’язання від взаємних зловживань?

Якщо до суду можна звертатися поза межами позовної давності, виходить, що кредитор має право це зробити і через 10, 20 або 30 років після її спливу. Це може призвести до зловживань і шантажу недобросовісного кредитора, як стосовно самого боржника, так і його правонаступників.

З іншого боку, можливість застосування позовної давності вже давно призводить до зловживань з боку боржників. Як же упередити такі взаємні діяння та захистити право кожної із сторін зобов’язання?

Вище згадувалося вказівка ВС на можливість припинення зобов’язання з підстав, встановлених договором. Крім того, згідно зі ст.259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі. Позовна давність, встановлена законом, не може бути скорочена за домовленістю сторін.

 Тому при укладенні договору сторони можуть передбачити не лише строки позовної давності, а й припинення їхніх зобов’язань після спливу такої.

       Джерело: LEGALHUB.ONLINE

Законопроект 9055: є, що сказати (Частина 2. Знову “Проти”)

Президентський законопроект “Про адвокатуру та адвокатську діяльність”, зареєстрований у Верховний Раді України 6 вересня 2018 року за № 9055 (законопроект 9055) здобув стільки противників, що аналіз їхніх позицій не вмістився в попередній публікації. Сьогодні продовжимо вивчати думку правників щодо загроз, які несе цей документ.

Детальніше читайте на LEGALHUB.ONLINE

Кабмін: Відстань між бібліотеками повинна бути не менше ніж 3 кілометри

Кабінетом Міністрів України затверджено Державні соціальні нормативи забезпечення населення публічними бібліотеками в Україні.

Встановлення відповідних показників мінімального рівня забезпечення населення мережею публічних бібліотек створить належні умови доступу до інформації у сільській місцевості та об’єднаних територіальних громадах, в яких відсутні публічні бібліотеки.

Ці Державні соціальні нормативи, затверджені постановою КМУ від 06 лютого 2019 року № 72, встановлюють показники мінімального рівня забезпечення населення мережею публічних бібліотек та створюють належні умови доступу до інформації.

Публічні бібліотеки повинні бути доступні для населення не менше 40 годин на тиждень. Час роботи публічної бібліотеки не повинен повністю збігатися з часом роботи основної частини населення території, що обслуговує бібліотека.

У населених пунктах чи житлових масивах, де публічні бібліотеки відсутні, бібліотечне обслуговування населення здійснюється за допомогою нестаціонарних форм (бібліотечний пункт, пересувна бібліотека тощо).

Публічна бібліотека повинна мати один комп’ютер на 500-1500 осіб зони обслуговування. Публічна бібліотека оснащується комп’ютерною технікою та іншим обладнанням, пристосованим до потреб сліпих, осіб з порушенням зору та осіб з дислексією.

Бібліотечне обслуговування міського населення організовується з розрахунку, щоб відстань між публічними бібліотеками була не менше ніж 3 кілометри. У розрахунок мережі публічних бібліотек у містах та селищах міського типу не включаються районні та обласні бібліотеки, які функціонують у відповідному населеному пункті.

Джерело: Юридичний факт

Законопроект 9055: є, що сказати (частина 1, “Проти”)

7 лютого Верховна Рада провалила голосування по скандальному законопроекту 9055, який позиціонується як продовження судової реформи. Наявність у ньому суттєвих недоліків визнають як його опоненти, так і прихильники в політичних і адвокатських колах. Однак все частіше критика законопроекту перетворюється на з’ясування стосунків.

Детальніше в частині 1 мого аналітичного матеріалу для сайту LEGALHUB.ONLINE

Електронний суд як інструмент економії часу та грошей

Подача процесуальних документів до суду завжди вимагала багато часу та грошей. І не важливо, займався цим адвокат чи клієнт: чергу до канцелярії відстоювати доводилося всім і по половині робочого дня. Тому запровадження системи “Електронний Суд” викликає в учасників судового процесу багато сподівань.

Детальніше за посиланням: https://legalhub.online/bez-kategoriyi/elektronnyj-sud-yak-instrument-ekonomiyi-chasu-ta-groshej

КСУ спростовує неповну та недостовірну інформацію, оприлюднену Національним агентством з питань запобігання корупції

7 лютого 2019 року на офіційному веб-сайті Національного агентства з питань запобігання корупції було опубліковано інформацію у вигляді “рейтингу топ-порушень антикорупційного законодавства січня 2019 року”, в якій, зокрема, йдеться про направлення Голові Конституційного Суду України Станіславу Шевчуку припису з вимогою усунути порушення антикорупційного законодавства.

Відділ комунікацій Конституційного Суду України та правового моніторингу наголошує на тому, що вказана інформація є неповною,  недостовірною, та такою, що створює хибне уявлення у читачів, про, начебто вчинення Головою Конституційного Суду України корупційного правопорушення, що жодним чином не відповідає дійсності. Конституційним Судом України направлено до НАЗК відповідний лист з проханням спростувати опубліковану недостовірну інформацію.

За повідомленням прес-служби суду.

Фото взято із сайту КСУ.

Про гонорар адвоката та його розміри

Мені часто задать два питання: "Скільки коштує?" і "Чому так дорого?". На перше питання хочу відповісти, почавши з цитати ч.ч. 1 і 3 ст.30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність":

                                              Згідно з цими нормами гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Саме з урахуванням названих критеріїв я і формую свої гонорарні пропозиції. А мінімальні їх розміри виглядають так:

1) питання щодо встановлення інвалідності та визначення права на освіту та працю для людей з інвалідністю - 500 грн;

2) створення запиту на публічну інформацію - 500 грн;

3) питання захисту прав дітей з інвалідністю - 500 грн;

4) створення запиту на уособлену інформацію (стосується конкретної справи чи особи) - 1000 грн/стор.;

5) консультація щодо роботи державних електронних систем чи реєстрів - 500 грн/год;

6) консультація щодо інших питань - 1000 грн/год.;

7) створення інших документів (скарг, претензій, листів, позовів) - 1000 грн/стор.

Що ж до другого питання, то я навчилася відповідати на нього без виправдовувань лише нещодавно: Це - моя робота, яку я добре знаю і роблю!

Кваліфікована правова допомога може бути доступною кожному

 

Мої нові партнери Компанія "Алло Правник" - правова допомога, доступна кожному.

З Вами працюватимуть лише висококваліфіковані адвокати.

https://alloprawnyk.com/