Чому в Україні “все не так”, і як будувати зручну державу?

Уявіть собі, що вас підвищили на роботі і ви змогли найняти хатню робітницю. А вона, отримавши всі повноваження щодо домашніх справ, почала запроваджувати свої порядки. То відправить на роботу голодним, заявивши, що вам час схуднути. То накаже лягати спати засвітла, бо вам завтра рано вставати. А то викине ваші дорогі ноутбук і смартфон, бо вони “шкідливі”.

Невже ви будете терпіти такий дискомфорт? Ще й за ваші гроші! Гадаю, що ні. Ви нагадаєте хатній нахабі, хто тут хазяїн. Також поясните, що викинута техніка була придбана за ваш кошт, тому її вартість треба компенсувати або відпрацювати. Якщо ж ваша працівниця не усвідомить і не змінить своєї поведінки, то скоріш за все ви її звільните.

Чому ж відносини українців з владою, якій вони платять зарплату зі своїх податків, розвиваються поки за першим сценарієм? Вони обирають собі народних і  місцевих депутатів, президента, які формують решту державного та місцевого апарату. І ці обранці, разом з двома апаратами, починають диктувати свої правила життя. Зручні для них та вкрай незручні для громадян.

А останні страждають, плачуть на лавочках один одному в плече, проклинають нинішню владу та очікують, що колись прийде нова та “все змінить”. Забуваючи, що, по-перше, цю владу обрали вони самі, бо повірили масним, але нереальним обіцянкам. Повірили, що обранці все зроблять за виборців, самостійно вгадуючи їхні потреби.

По-друге, наступна влада не з’явиться просто так і ні звідки. Вона знову буде обрана тими ж українцями. І якщо виборці не вивчатимуть реальність обіцянок нових кандидатів, то знову залишаться обманутими.

По-третє, чинну владу можна контролювати шляхом запитів на публічну інформацію. Про це йшлося в публікації “Як змусити владу працювати, або демократія в дії”. Якщо хтось вважає, що посадовець не зробив щось корисне, можна запитати, з якої причини не зробив і коли, нарешті, зробить.

По-четверте, якщо українцям щось “не так” або їх хтось образив, вони завжди можуть скористатися Законом України “Про звернення громадян”. Він дає їм право звернутися до чиновника або місцевої структури з пропозиціями про те, як саме повинно бути.

Або із заявою про надання їм того, що належить “по праву” (путівка, пенсія, соцвиплата, відпустка, медогляд тощо).

Чи зі скаргою на місцевого чиновника, який не виконує свою роботу і розповідає мешканцям району, що їхнє питання не входить до його компетенції.

Такі звернення потрібні. Адже, якщо громадяни мовчать, то влада сприймає це за ситуацію “усіх усе влаштовує” і продовжує спричиняти їм незручності.

Якщо ж бодай один українець активно заявлятиме про свої права та вимагатиме їх реалізації, це змусить обранців або створені ними апарати працювати на користь суспільства. Особливо, якщо свою історію спілкування з ними він викладе публічно в соцмережах або в ЗМІ.

Таке публічне висвітлення неправильної роботи представників влади часто дає хороші результати. Бо, дізнавшись про людину, яка бореться за свої права, інші люди почнуть цікавитися: “Виходить, мої права теж порушуються? Значить, і я маю право так захищатися?”. І поодинокі скарги перетворюються на масові. А їх уже важко проігнорувати.

Саме так, і тільки так, шляхом активної взаємодії з владою, створюється правова держава, зручна для кожного, хто в ній законно проживає.

Про що йдеться?

"Права не дають, права беруть!"
"Права людини - понад усе!"
"Ні - насиллю, так - правам!"
Про що ці гасла, на Вашу думку?

Що може вдіяти Уповноважений з прав дитини?

Сьогодні продовжимо вивчати статус Уповноваженого з прав дитини і розглянемо його права, наданими йому Президентом України.

Згідно з п.5 Положення №811, про яке йшлося в попередній публікації, Уповноважений відповідно до покладених на нього завдань має право:

1) аналізувати та узагальнювати практику застосування законодавства з питань забезпечення та захисту прав і законних інтересів дитини, брати у встановленому порядку участь в опрацюванні проектів законів, актів Президента України з цих питань;

2) аналізувати становище дітей в Україні, дотримання їх конституційних прав, вносити центральним та місцевим органам виконавчої влади, іншим державним органам, органам місцевого самоврядування пропозиції щодо формування та реалізації державної політики у сфері захисту прав і законних інтересів дитини;

3) відвідувати в установленому порядку спеціальні установи для дітей, заклади соціального захисту дітей та інші заклади, в яких перебувають діти, у тому числі місця тримання затриманих, попереднього ув'язнення, установи виконання покарань, психіатричні заклади, спеціальні навчально-виховні установи, опитувати осіб, які там перебувають, та отримувати інформацію про умови їх тримання;

4) звертатися до державних органів щодо сприяння вирішенню питань, віднесених до компетенції Уповноваженого;

5) запитувати та одержувати в установленому порядку від структурних підрозділів Адміністрації Президента України, консультативних, дорадчих та інших допоміжних органів і служб, утворених Президентом України, центральних та місцевих органів виконавчої влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій необхідні інформацію, документи і матеріали, у тому числі з обмеженим доступом, з питань, що належать до компетенції Уповноваженого;

6) залучати в разі потреби в установленому порядку до опрацювання окремих питань представників органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян, а також експертів, учених та фахівців, у тому числі на договірній основі;

7) брати в установленому порядку участь у засіданнях державних органів з питань, що належать до компетенції Уповноваженого;

8) звертатися до державних органів, у тому числі правоохоронних, з питань відновлення порушених прав та законних інтересів дитини, щодо виявлених фактів порушень прав та законних інтересів дитини, а також щодо притягнення в установленому порядку до відповідальності посадових осіб, винних у таких порушеннях;

9) вивчати в установленому порядку стан роботи із соціально-правового захисту дітей у закладах для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, спеціальних установах для дітей і закладах соціального захисту дітей, стан виховної роботи з дітьми у навчальних закладах;

10) сприяти впровадженню громадського контролю за додержанням прав та законних інтересів дітей в дитячих закладах, закладах соціального захисту дітей;

11) взаємодіяти з організаціями, у тому числі міжнародними, з питань захисту прав та законних інтересів дитини;

12) надавати громадянам, зокрема дітям, консультації про права дитини, способи їх реалізації та захисту;

13) звертатися до місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування з пропозиціями щодо поліпшення умов проживання, виховання та захисту дітей, оптимізації мережі закладів для дітей; можливих дій в інтересах дитини;

14) брати в установленому порядку участь у роботі консультативних, дорадчих та інших допоміжних органів і служб, утворених Президентом України;

15) сприяти реалізації громадських програм і проектів соціального спрямування з метою забезпечення захисту прав, свобод і законних інтересів дітей.

Як бачимо, Уповноваженому з прав дитини надано право звертатися не лише до органів виконавчої влади та місцевого самоврядування, а й до правоохоронних органів. Він може не лише вказувати цим структурам на факти порушення прав дітей, а й рекомендувати заходи їх відновлення та притягнення до відповідальності винних осіб. Крім того, дана посадова особа вправі надавати конкретні пропозиції щодо поліпшення умов проживання дитини та захисту її прав.

Якими правами наділив Президент України свого Уповноваженого з прав людей з інвалідністю?

 

У вчорашній публікації ми розглянули завдання Уповноваженого Президента України з прав людей з інвалідністю (Уповноваженого), визначені Положенням про Уповноваженого, затвердженим Указом Президента від 1 грудня 2014 року №902/2014. А якими ж правами наділив його Президент для виконання цих завдань?

Згідно з п.4 Положення Уповноважений має право:

1) запитувати і одержувати від структурних підрозділів Адміністрації Президента України, консультативних, дорадчих та інших допоміжних органів і служб, утворених Президентом України, Секретаріату Кабінету Міністрів України, центральних та місцевих органів виконавчої влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування необхідні інформацію, документи, матеріали;

2) порушувати питання щодо залучення в разі потреби до опрацювання окремих питань представників державних органів, органів місцевого самоврядування, громадських об'єднань, а також експертів, учених та фахівців;

3) брати участь у роботі консультативних, дорадчих та інших допоміжних органів і служб, утворених Президентом України, а також у проведенні круглих столів, нарад та інших заходів з питань, що належать до компетенції Уповноваженого;

4) відвідувати органи державної влади, органи місцевого самоврядування, заклади системи реабілітації інвалідів, дітей-інвалідів, геріатричні пансіонати, будинки-інтернати для громадян похилого віку та інвалідів, навчальні заклади, заклади охорони здоров'я, військові госпіталі, психіатричні та інші заклади, в яких перебувають люди з інвалідністю;

5) звертатися до органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування щодо вжиття заходів реагування на факти порушень законодавства, а також стосовно сприяння у вирішенні питань, віднесених до компетенції Уповноваженого;

6) уживати відповідних заходів щодо налагодження зв'язків для взаємодії з громадськими об'єднаннями, у тому числі міжнародними, з питань захисту прав і законних інтересів людей з інвалідністю.

Тобто для моніторингу стану дотримання прав людей з інвалідністю Уповноважений може відвідувати спецзаклади. Але його звернення до суб’єктів владних повноважень щодо реагування на порушення у них прав людей з інвалідністю мають, швидше, консультативно-дорадчий, аніж обов’язковий характер.

Поддержать проект: блог адвоката может закрыться

Уважаемые читатели моего блога и страницы адвоката Натальи Крук в Фейсбуке!

На этих онлайн-ресурсах вы получаете много интересной и, надеюсь, полезной информации. Ведь законы Украины написаны на специфическом юридическом языке, который не всегда понятен человеку без специальной подготовки. Я же пытаюсь перевести их для вас на человеческий язык.

Когда я начала этот проект, то поставила цель рассказывать украинцам об их правах и свободах, повышать уровень их правовой культуры. Поэтому избрала путь некоммерческих блогов, чтобы эта информация была доступна каждому желающему.
Однако техника, которую я использую для публикации постов и ответов читателям, устарела. Это препятствует быстрому предоставлению мною необходимой правовой информации, а скоро может повлечь за собой закрытие проекта.
Если вам интересен данный проект, вы можете поддержать его путём перечисления денежных средств в сумме, которая, по вашему мнению, является справедливой.
Перечислить денежные средства можно на карту ПриватБанка:

5168 7553 9103 4176.

Семейные союзы геев и лесбиянок приравнены к брачным на уровне… УПК Украины!

      Недавно мне попалась инфографика о правах, недоступных ЛГБТ в Украине. Среди прочих было также указано право не свидетельствовать против своего партнера в суде. Но так ли это? 

      Я обратилась к действующей норме ч. 1 ст. 63 Конституции Украины. Она предусматривает освобождение человека от ответственности за отказ давать показания либо пояснения в отношении себя, членов семьи либо близких родственников, круг которых определяется законом.

     В свою очередь, п. 1 ч. 1 ст. 3 и ч. 3 ст. 18 Уголовного процессуального кодекса Украины (далее — УПК Украины) установлено, что никто не может быть принужден давать пояснения либо показания, которые могут стать основанием для подозрения, обвинения в совершении его близкими родственниками или членами семьи уголовного правонарушения. В круг таких лиц законодатель включил в частности, тех, кто совместно проживает, имеет общий быт, взаимные права и обязанности, не пребывая в браке.

    Противники секс-меньшинств могут здесь возразить, что скорее всего имеются в виду мужчина и женщина, проживающие одной семьёй без заключения брака между собой и с другими лицами. Такие отношения предусмотрены ст. 74 Семейного кодекса Украины и в народе называются «гражданским браком».

     Но ведь УПК Украины не определяет пол лиц, совместно проживающих без брака, тогда как Семейный кодекс чётко на это указывает.

    Кроме того, в первом из названных Кодексов речь идёт о совместном проживании, что не исключает однополых пар, а во втором — о проживании «одной семьёй», что согласно его ч. 4 ст. 3 и ч. 1 ст. 21 представляет собой союз мужчины и женщины.

    По моему глубокому убеждению, приведённые нормы можно использовать для освобождения однополых партнеров от обязанности свидетельствовать друг против друга в суде.