Не нагадай чиновнику про обов’язок,– він і не запрацює

Пам’ятаєте мою публікацію про запити щодо модернізації ліфтів? Після неї була розповідь про образу чиновника, пригадуєте? І хоча вони зовсім про різні ситуації та органи влади, виявилося, ці історії мають зв’язок.

28.08.2019 р. я отримала лист в.о. голови Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації Снопкова Сергія Петровича від 27.08.2019 р. №102/02/33-6889 щодо модернізації вантажного ліфта.

Виявилося, що вантажопасажирський ліфт включено до адресного переліку об’єктів для виконання робіт з його реконструкції відповідно до розпорядження КМДА №491 від 26.03.2018 р. При цьому в.о. голови Деснянської РДА не роз’яснив, які саме роботи передбачає модернізація (реконструкція) ліфта (питання 1 запиту).

Також не відповів він, чи передбачає модернізація цього ліфта його обладнання відповідно до вимог ДБН В.2.2-40:2018 «Інклюзивність будівель і споруд. Основні положення» (питання 2 запиту).

Крім того, у листі зазначено, що розпорядником коштів є Департамент житлово-комунальної інфраструктури КМДА, а замовником робіт — комунальне підприємство «Київбудреконструкція». І саме у них треба запитувати всі документи з модернізації ліфта.

Однак така відповідь є незаконною, оскільки за ч.3 ст.22 Закону України «Про доступ до публічної інформації» він зобов’язаний був сам переслати запит розпоряднику інформації, про якого йому відомо.

Виходить, нагадування чиновнику в запитах про те, як з ними працювати, та про відповідальність за невиконання його обов’язків, зайвим не буває. Інакше представник влади починає сприймати запитувача за необізнаного “лопуха” і перекладає на нього свої обов’язки.

Разом з тим, це свідчить, що працівники апарату КМДА некомпетентно направили мій запит до Деснянської РДА. Адже там не володіють потрібною інформацією.

Це і змусило мене 29 серпня 2019 року надіслати до КМДА повторний запит з тими самими питаннями.

Страх і образа українського чиновника

Сьогодні я дізналася цікаву річ. Посилання на закон український чиновник сприймає за погрозу та образу на свою адресу.

Все почалося вранці, коли я надіслала через свій улюблений Доступ до правди запит до МОЗ  України щодо критеріїв категорії "дитина-інвалід підгрупи А" станом на 17.07.2015 р. У ньому я нагадала про моє право оскаржити несвоєчасне надання відповіді або залишення запиту без такої.

Як кажуть в американських детективних шоу, те, що відбулося далі, сильно мене вразило. Мені написала головний спеціаліст відділу по роботі зі зверненнями громадян та організації доступу до публічної інформації цього відомства Надія Позднякова. Вона зазначила, що такий самий запит вже надіслано іншою особою без жодних погроз.

Якщо коротко, то з нашої подальшої дискусії мені стало відомо, що посилання на закон, який передбачає право оскаржити незаконні чиновника, є погрозою йому (о, жах!) юридичною відповідальністю. Це дуже ображає посадовця, який знає закон не гірше запитувача.

Бачте, як усе просто. Аби залякати та образити чиновника, громадянину достатньо показати, що він знає закони.

“Модернізують” ліфт у багатоповерхівці? Дізнайся, хто і за чий кошт!

Я живу в столичній багатоповерхівці, 1988 року здачі в експлуатацію. У нашому парадному 16 поверхів і, як водиться, два ліфти: пасажирський і вантажний. Зручності такої пари пояснювати, гадаю, не треба.

Так от, учора, без жодного попередження, нам вимкнули вантажний ліфт на три місяці. Для модернізації. Тобто люди, візки яких не вміщаються в пасажирський ліфт, мусять три місяці сидіти вдома. А про купівлю шафи чи ліжка тепер і мови не може бути!

Тут хочу прояснити. Мене обурює не те, що нашим ліфтом, нарешті, зайнялися (давно пора, насправді). А те, що без жодних пояснень і обґрунтувань у людей забрали необхідний засіб пересування на такий довгий період.

Тому вже сьогодні я надіслала на емейл КМДА інформаційний запит на підставі ст.19 Закону України “Про доступ до публічної інформації”. Нею передбачено, що запит на інформацію — це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні. При цьому з таким запитом можна звернутися до розпорядника інформації незалежно від того, стосується ця інформація запитувача особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту. Він може бути індивідуальним або колективним, подаватися в усній, письмовій чи іншій формі (поштою, факсом, телефоном, електронною поштою) на вибір запитувача. Письмовий запит подається в довільній формі, але має містити: 1) ім'я (найменування) запитувача, поштову адресу або адресу електронної пошти, а також номер засобу зв'язку, якщо такий є; 2) загальний опис інформації або вид, назву, реквізити чи зміст документа, щодо якого зроблено запит, якщо запитувачу це відомо; 3) підпис і дату за умови подання запиту в письмовій формі.

У моєму письмовому запиті викладені наступні питання:

1. Які роботи включає в себе модернізація вантажного ліфта в нашому парадному багатоповерхового будинку?

2. Чи передбачає модернізація цього ліфта його обладнання відповідно до вимог ДБН В.2.2-40:2018 «Інклюзивність будівель і споруд. Основні положення»?

3. Хто є виконавцем, а хто — замовником цих робіт (надати копію договору)?

4. За чий кошт проводитимуться такі роботи?

5. Яка кошторисна вартість проекту з модернізації названого ліфта (надати копію кошторису)?

6. Чому (з яких причин) модернізація вантажного ліфта триватиме три місяці?

7. Які етапи модернізації передбачено та в які строки має бути виконаний кожний з них?

8. Який порядок оплати робіт і матеріалів за даним проектом (передплата, післяплата, оплата по закінченні кожного етапу робіт тощо)?

9. Які санкції передбачено за порушення виконавцем строків виконання етапів проекту з модернізації вантажного ліфта?

Саме такий перелік питань я і рекомендую ставити перед місцевою владою, якщо ліфт надовго вимкнули в багатоповерхівці, де ОСББ не створене, а її управителем є комунальне підприємство.

Захист прав без жодної скарги–хіба це можливо?

Так, можливо. Навіть в Україні. Наведу на приклад кілька справ, як особистих, так і робочих.

1. У далекому 2003 році я оформлювала трудову пенсію по інвалідності. Документи до Управління Пенсійного фонду України (надалі – пенсійний) подавала за мене моя мама. І працівниці взялися ганяти бідну жінку. То однієї довідки бракує, то іншого документу.

Так тривало близько місяця. Доки я не збагнула, що чіткий перелік документів для призначення пенсії треба дістати офіційно. І надіслала до пенсійного запит про те, які документи потрібно подати, аби мені призначили пенсію. Отримавши відповідь, ми з мамою підготували й подали все за переліком. Після цього пенсію було призначено.

2. Минулого року в моєму “Електронному кабінеті платника” засвітилася недоїмка (недоплата) ЄСВ за період, який у мене був оплачений. Я зробила запит до органу ДФС про те, на якій підставі було здійснено нарахування такої недоїмки, додавши копії квитанцій про сплату внеску. Податківці відповіли, що сталася помилка, і виправили її в системі.

3. Минулого року до мене звернулися батьки малолітньої дівчинки з інвалідністю, якій лікарі ЛКК відмовляли у встановленні підгрупи А. Вони доводили, що з такою підгрупою дитина не матиме права на навчання навіть в інклюзивній групі.

Я склала від імені батьків заяву про переогляд дитини, яку обґрунтувала чіткими критеріями для встановлення підгрупи А. Додатково було зазначено, що навіть у такому тяжкому стані дитина має право на освіту.

Через певний час мама дівчинки написала, що їм встановили підгрупу А.

 

4. У лютому цього року я звернулася до органу соцзахисту за призначенням моєму малолітньому синові соцдопомоги по інвалідності. Працівниця держструктури почала вимагати від мене довідку з Пенсійного фонду про те, що дитина не отримує пенсії.

Це мене здивувало. Навіщо їм дана довідка? Хлопчик у три роки не може отримувати іншу пенсію, крім пенсії у зв’язку з втратою годувальника. А вона не перешкоджає призначенню такої соцдопомоги. Крім того, органи соцзахисту мають право отримувати інформацію від Пенсійного фонду самостійно у визначеному порядку.

Прийшовши додому, я виклала ці аргументи в листі до органу соцзахисту і подала його замість довідки. За місяць виплату було призначено.

Як бачите, іноді запит призводить до того, що представники влади змушені надати всю потрібну інформацію за один раз. Або визнати свою неправоту.

 А детально розписана заява не дозволить держслужбовцю уникнути своїх обов'язків.

Чому в Україні “все не так”, і як будувати зручну державу?

Уявіть собі, що вас підвищили на роботі і ви змогли найняти хатню робітницю. А вона, отримавши всі повноваження щодо домашніх справ, почала запроваджувати свої порядки. То відправить на роботу голодним, заявивши, що вам час схуднути. То накаже лягати спати засвітла, бо вам завтра рано вставати. А то викине ваші дорогі ноутбук і смартфон, бо вони “шкідливі”.

Невже ви будете терпіти такий дискомфорт? Ще й за ваші гроші! Гадаю, що ні. Ви нагадаєте хатній нахабі, хто тут хазяїн. Також поясните, що викинута техніка була придбана за ваш кошт, тому її вартість треба компенсувати або відпрацювати. Якщо ж ваша працівниця не усвідомить і не змінить своєї поведінки, то скоріш за все ви її звільните.

Чому ж відносини українців з владою, якій вони платять зарплату зі своїх податків, розвиваються поки за першим сценарієм? Вони обирають собі народних і  місцевих депутатів, президента, які формують решту державного та місцевого апарату. І ці обранці, разом з двома апаратами, починають диктувати свої правила життя. Зручні для них та вкрай незручні для громадян.

А останні страждають, плачуть на лавочках один одному в плече, проклинають нинішню владу та очікують, що колись прийде нова та “все змінить”. Забуваючи, що, по-перше, цю владу обрали вони самі, бо повірили масним, але нереальним обіцянкам. Повірили, що обранці все зроблять за виборців, самостійно вгадуючи їхні потреби.

По-друге, наступна влада не з’явиться просто так і ні звідки. Вона знову буде обрана тими ж українцями. І якщо виборці не вивчатимуть реальність обіцянок нових кандидатів, то знову залишаться обманутими.

По-третє, чинну владу можна контролювати шляхом запитів на публічну інформацію. Про це йшлося в публікації “Як змусити владу працювати, або демократія в дії”. Якщо хтось вважає, що посадовець не зробив щось корисне, можна запитати, з якої причини не зробив і коли, нарешті, зробить.

По-четверте, якщо українцям щось “не так” або їх хтось образив, вони завжди можуть скористатися Законом України “Про звернення громадян”. Він дає їм право звернутися до чиновника або місцевої структури з пропозиціями про те, як саме повинно бути.

Або із заявою про надання їм того, що належить “по праву” (путівка, пенсія, соцвиплата, відпустка, медогляд тощо).

Чи зі скаргою на місцевого чиновника, який не виконує свою роботу і розповідає мешканцям району, що їхнє питання не входить до його компетенції.

Такі звернення потрібні. Адже, якщо громадяни мовчать, то влада сприймає це за ситуацію “усіх усе влаштовує” і продовжує спричиняти їм незручності.

Якщо ж бодай один українець активно заявлятиме про свої права та вимагатиме їх реалізації, це змусить обранців або створені ними апарати працювати на користь суспільства. Особливо, якщо свою історію спілкування з ними він викладе публічно в соцмережах або в ЗМІ.

Таке публічне висвітлення неправильної роботи представників влади часто дає хороші результати. Бо, дізнавшись про людину, яка бореться за свої права, інші люди почнуть цікавитися: “Виходить, мої права теж порушуються? Значить, і я маю право так захищатися?”. І поодинокі скарги перетворюються на масові. А їх уже важко проігнорувати.

Саме так, і тільки так, шляхом активної взаємодії з владою, створюється правова держава, зручна для кожного, хто в ній законно проживає.

Ефективний контроль над владою. Вчимося писати запити на інформацію

У дописі “Як змусити владу працювати, або демократія в дії” ми домовилися розглянути особливості різних способів взаємодії з владою. Одразу варто окреслити, що ємний термін “влада” включає в себе не лише органи державної влади, як-от: Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України та будь-які міністерства чи місцеві державні адміністрації або суди. Сюди входять також обрані посадовці: народні депутати чи Президент України. І, звісно, не забуваємо про органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські, районні обласні ради, їхні виконавчі комітети, сільських, селищних, міських голів.

У названій же публікації йшлося про право кожного громадянина вимагати від влади періодичну звітність. Як це здійснити на практиці? До прикладу візьмемо одну з найпопулярніших передвиборчих обіцянок підняти пенсії літнім людям або людям з інвалідністю.

Отже, обрали ми з вами кандидата, який найгучніше про це кричав. Минає місяць, півроку, а наш обранець мовчить про гідні пенсії та про те, де він братиме на це гроші. Аж раптом нам спадає на думку запитати його про це, а не мучитися здогадками. Прочитавши публікацію “Яку інформацію влада може приховувати, а яку - ні?” ви дізнаєтеся, чим можна цікавитися, а що є табу.

Виконання передвиборчої програми в частині пенсій не може бути закритою інформацією, оскільки обіцянка мала публічний характер, а її виконання пов’язано з використанням бюджетних коштів.

Як відомо, для отримання потрібних відповідей треба ставити правильні запитання. Тому, якщо бабуся чи дідусь (наші чи сусідські) поскаржаться нам на того негідника, який обіцяв їм пенсії, а тепер мовчить, то ми робимо наступне.

1. Знаходимо його передвиборчу програму або його виступи перед журналістами. Наприклад, на сайті Центральної виборчої комісії. Чи в пошуковій системи набираємо ім’я обранця разом зі словом “пенсії” та читаємо/дивимось інтерв’ю, коментарі тощо. Що конкретно він казав про пенсії? Яким категоріям пенсіонерів він обіцяв підняти виплати? Чи обіцяв їх підняти в конкретні строки? Чи казав, що конкретно для цього робитиме? Звідки братиме гроші для виконання даної обіцянки?

2. Записуємо ці чи інші запитання, які нас цікавлять в його діяльності на тему пенсій. Вони і будуть головною частиною нашого запиту.

3. Оформлюємо письмовий запит на інформацію відповідно до вимог ст.19 Закону України “Про доступ до публічної інформації”. Хоча за її нормами прохання надати інформацію може бути також усним, але письмова форма надійніша. Адже це не дозволить адресату обманути запитувача або заявити, що деяких питань не було.

4. Обов’язково зазначаємо в запиті: назву (ім’я) адресата; своє прізвище, ім’я та по батькові; свою поштову адресу або емейл, а також номер телефону, якщо такий є; самі питання, які нас цікавлять, або документ, в якому є необхідна інформація; підпис і дату подання запиту. При цьому, по-перше, поштову адресу та емейл ми можемо написати або разом, або на вибір. Відмова надати запитану інформацію на підставі відсутності домашньої адреси буде незаконною.

По-друге, ми не повинні пояснювати, навіщо нам запитувана інформація та як вона стосується нас особисто.

5. Нагадуємо в тексті запиту, що:

- якщо наш обранець не володіє запитуваною інформацією, він зобов’язаний переслати це прохання тому, хто може нам відповісти. Повернення запиту через некоректного адресата суперечить законодавству України.

- незаконною є відповідь про те, що запитану інформацію можна знайти в загальнодоступних джерелах;

- такі “відписки” ви змушені будете оскаржити до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.

6. Обираємо спосіб подачі запиту: в канцелярію (приймальню); через сайт обранця (якщо там є електронна форма запиту); на його емейл чи факсом. Тут необхідно пам’ятати, що надсилання запиту емейлом не означає, що його текст ми можемо викладати безпосередньо в тілі електронного листа. У такому разі запит надсилається повноцінним відсканованим документом з підписом, вкладеним у лист.

7. Чекаємо п’ять робочих днів на відповідь.

8. Отримуємо письмову відповідь і показуємо її бабусям і дідусям. А заодно і публікуємо у себе на сторінці для демонстрації роботи обранця.

Як змусити владу працювати, або демократія в дії

Результати вчорашніх позачергових виборів до Верховної Ради України показали кардинальні зміни у владі. Виборці віддали свої голоси «новим обличчям», розраховуючи на те, що «свіжа кров» буде працювати та не буде красти.

Однак при цьому українцям варто нагадати, що вибори — не кінцевий результат демократії, а лише початок здійснення народом своєї влади. Адже молодих працівників завжди треба навчати. Це стосується і владних структур: нових політиків треба навчати працювати на своїх виборців. Інакше старі політики навчать їх своїх методів.

Отже, обравши собі владу, громадяни України мають право:

- вимагати періодичні звіти про її діяльність. Згідно із Законом України «Про доступ до публічної інформації» будь-хто має право усно чи письмово запитати у будь-якого суб’єкта влади, що він зробив за такий-то період. І не важливо: стосується дана інформація запитувача особисто чи ні. Про це детальніше читайте тут https://morotska-law.blogspot.com/2018/11/blog-post_12.html;

- пропонувати своє бачення змін до існуючих порядків (пропозиції «всіх розстріляти» не розглядатимуться, оскільки суперечать чинному законодавству);

- просити про реалізацію свого конкретного права (у межах компетенції відповідного органу або посадової особи);

- скаржитися на посадовця, який не виконує своїх обов’язків та ігнорує зауваження громадян. Робити це можна на підставі Закону України «Про звернення громадян», в якому передбачені такі види звернень громадян, як пропозиції, заяви та скарги. Я вже писала про такий спосіб впливу на владу тут https://morotska-law.blogspot.com/2018/11/blog-post_15.html;

- подавати до суду на ті органи влади чи посадовців, які грубо порушують права тих, кого повинні захищати.

Особливості кожного з цих способів взаємодії з владою розглянемо в наступних публікаціях.

Запит до соцзабезу про бланки посвідчення

 

.Отакий #запит можна робити, коли вам розповідають, що бланків немає.

 

На підставі статей 1, 13, 19, 20 Закону України «Про доступ до публічної інформації» від 13 січня 2011 року, які надають право звертатись із запитами до розпорядників інформації щодо надання публічної інформації, прошу надати наступну інформацію (наступні документи):
1) коли останній раз були передані до Управління праці та соціального захисту населення Деснянського району бланки посвідчення особи, яка одержує державну соціальну допомогу?
2) яка кількість цих бланків була передана до названого Управління та скільки з них було ним використано?
3) коли наступного разу будуть передані до Управління праці та соціального захисту населення Деснянського району бланки посвідчення особи, яка одержує державну соціальну допомогу, та в якій кількості?

Запит зроблено через портал "Доступ до правди".
 

Не відповів на запит, - штраф!

Іноді, на мою пропозицію клієнтам зробити запит до якоїсь владної структури, я чую: «Та поки ця відповідь прийде! Це ж, напевно, місяць пройде!».

Насправді згідно зі ст.20 Закону України «Про доступ до публічної інформації» (надалі — Закон про публічну інформацію) загальне правило передбачає для надання відповіді на запит п’ять робочих днів з дня отримання запиту.

Однак з цього правила є винятки як у бік зменшення, так і в бік збільшення строку. Зокрема, якщо запит на інформацію стосується інформації, необхідної для захисту життя чи свободи особи, щодо стану довкілля, якості харчових продуктів і предметів побуту, аварій, катастроф, небезпечних природних явищ та інших надзвичайних подій, що сталися або можуть статись і загрожують безпеці громадян, відповідь має бути надана не пізніше 48 годин з дня отримання запиту. При цьому клопотання про термінове опрацювання запиту має бути обґрунтованим.

Та коли запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.

До речі, якщо запитувана інформація передбачає копіювання більше 10 сторінок, то відповідно до ст.21 Закону про публічну інформацію запитувач повинен оплатити фактичні витрати на копіювання та друк. Цікаво, що про витрати на сканування не йдеться, тому вигідніше просити надсилати письмову інформацію на емейл або у месенджер, прикріплений до номеру телефону.

Згідно зі ст.22 Закону про публічну інформацію у наданні запитуваної інформації може бути відмовлено, якщо:

- даний орган влади чи посадовець нею не володіє і не зобов’язаний володіти за своєю компетенцією. Однак, якщо за статусом або характером діяльності йому відомо, хто повинен володіти даною інформацією, він зобов’язаний сам направити цей запит до відповідної структури з одночасним повідомленням про це запитувача;

- доступ до неї обмежено;

- запит не відповідає вимогам, передбаченим ст.19 цього ж Закону;

- запитувач не оплатив витрати на копіювання та друк.

Цікаво, що адресат запиту не має права відмовити в наданні запитуваної інформації, мотивуючи її розміщенням у відкритих джерелах. Тобто відмова не може звучати так: «Шановний Запитувачу! Ми не надаємо Вам інформацію, оскільки Ви можете прочитати її там-то.». Така відмова є неправомірною.

А тепер найголовніше. Якщо органом влади або посадовою особою допущено:

- необґрунтоване віднесення інформації до інформації з обмеженим доступом;

- ненадання відповіді на запит на інформацію;

- ненадання інформації, неправомірна відмова в наданні інформації;

- несвоєчасне або неповне надання інформації, надання недостовірної інформації, —

то згідно з ч.2 ст.212-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення це тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб від двадцяти п’яти до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (НМДГ). Оскільки НМДГ вже давно незмінно становить 17 гривень, то розмір штрафу сягає від 425 до 850 гривень. Сума, звісно, не велика, але факт застосування цього стягнення до посадовця дає запитувачеві в подальшому право звернутися за позовом про відшкодування моральної шкоди, завданої такими рішеннями чи діяннями.

Положеннями ст.ст.17 і 23 Закону про публічну інформацію передбачено, що оскаржити рішення, дії чи бездіяльність розпорядника інформації можна його керівникові, до вищого органу, Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини або до суду.

Хочете знати, що робить держава? Запитайте її!

Серед українців завжди знайдеться багато незадоволених владою. Причому безнадійно, до розпачу незадоволених. Будь-який крок Президента України, чиновників чи законодавців сприймається не просто критично, а буквально вороже. Від громадян часто можна почути: «Та вони там роблять, що хочуть!», «Все одно нас ніхто не запитує!», «Та хто ж вам скаже!» і «Ми не можемо на це вплинути!». І улюблене: «У нас тут не Європа!».

Однак такі громадяни часто забувають, — а часто відверто не бажають знати, — що демократія, про яку вони чують по телевізору, не закінчується оголошенням результатів виборів Президента чи депутатів. Законодавство України містить безліч механізмів впливу на чинну владу. Про них ми і поговоримо на цьому тижні.

Почнемо з того, що влада не зможе нічого зробити без Вашого відома, якщо Ви будете цікавитися діяльністю своїх обранців. А таке право у Вас є, і закріплено воно в Законі України «Про доступ до публічної інформації». Так, згідно з його статтею 19 запитувати інформацію про діяльність суб’єктів владних повноважень, - яких цей Закон називає розпорядниками інформації, - Ви можете незалежно від того, стосується вона Вас особисто чи ні. При цьому в запиті не обов’язково зазначати адресу свого проживання. Можна замінити її адресою електронної пошти. Тобто запит на публічну інформацію є знеособленим, а тому представники влади не мають права просити у Вас його обґрунтування або відмовляти в наданні інформації на підставі того, що вона Вас не стосується.

Наприклад, Вам сусіди емоційно розповідають, що через «кляту медичну реформу» ті, у кого немає субсидії, тепер мусять платити за виклик «швидкої» 300 гривень. Аби перевірити цю інформацію, Ви можете зробити до МОЗ запит про те, чи справді виклик швидкої медичної допомоги здійснюється за рахунок пацієнта. Якщо так, то з якої дати діє таке правило? І просите надати документ, яким така платна послуга запроваджена.

Або Ви прочитали гнівну статтю про скасування Урядом декрету для батьків і заміну його нянями за 1500 гривень. У такому разі зробіть запит до Кабміну щодо прийняття такого рішення, а також усіх документів, пов’язаних з його розробкою та прийняттям, включаючи протокол відповідного засідання.

Однак необхідно пам’ятати, що цей чудовий і простий механізм контролю чинної влади працює лише за Вашої активності. Ви можете отримати потрібний Вам звіт про діяльність чиновників, головне, бути небайдужим до життя своєї країни. Іншими словами, якщо Ви вважаєте, хтось дорвався до влади і за Вашою спиною робить щось всупереч Вашим інтересам, просто не давайте їм це зробити.

Звісно, є інформація з обмеженим доступом. Тому про те, до якої інформації можна обмежити доступ, а до якої — ні, я розповім Вам завтра.