Чому в Україні “все не так”, і як будувати зручну державу?

Уявіть собі, що вас підвищили на роботі і ви змогли найняти хатню робітницю. А вона, отримавши всі повноваження щодо домашніх справ, почала запроваджувати свої порядки. То відправить на роботу голодним, заявивши, що вам час схуднути. То накаже лягати спати засвітла, бо вам завтра рано вставати. А то викине ваші дорогі ноутбук і смартфон, бо вони “шкідливі”.

Невже ви будете терпіти такий дискомфорт? Ще й за ваші гроші! Гадаю, що ні. Ви нагадаєте хатній нахабі, хто тут хазяїн. Також поясните, що викинута техніка була придбана за ваш кошт, тому її вартість треба компенсувати або відпрацювати. Якщо ж ваша працівниця не усвідомить і не змінить своєї поведінки, то скоріш за все ви її звільните.

Чому ж відносини українців з владою, якій вони платять зарплату зі своїх податків, розвиваються поки за першим сценарієм? Вони обирають собі народних і  місцевих депутатів, президента, які формують решту державного та місцевого апарату. І ці обранці, разом з двома апаратами, починають диктувати свої правила життя. Зручні для них та вкрай незручні для громадян.

А останні страждають, плачуть на лавочках один одному в плече, проклинають нинішню владу та очікують, що колись прийде нова та “все змінить”. Забуваючи, що, по-перше, цю владу обрали вони самі, бо повірили масним, але нереальним обіцянкам. Повірили, що обранці все зроблять за виборців, самостійно вгадуючи їхні потреби.

По-друге, наступна влада не з’явиться просто так і ні звідки. Вона знову буде обрана тими ж українцями. І якщо виборці не вивчатимуть реальність обіцянок нових кандидатів, то знову залишаться обманутими.

По-третє, чинну владу можна контролювати шляхом запитів на публічну інформацію. Про це йшлося в публікації “Як змусити владу працювати, або демократія в дії”. Якщо хтось вважає, що посадовець не зробив щось корисне, можна запитати, з якої причини не зробив і коли, нарешті, зробить.

По-четверте, якщо українцям щось “не так” або їх хтось образив, вони завжди можуть скористатися Законом України “Про звернення громадян”. Він дає їм право звернутися до чиновника або місцевої структури з пропозиціями про те, як саме повинно бути.

Або із заявою про надання їм того, що належить “по праву” (путівка, пенсія, соцвиплата, відпустка, медогляд тощо).

Чи зі скаргою на місцевого чиновника, який не виконує свою роботу і розповідає мешканцям району, що їхнє питання не входить до його компетенції.

Такі звернення потрібні. Адже, якщо громадяни мовчать, то влада сприймає це за ситуацію “усіх усе влаштовує” і продовжує спричиняти їм незручності.

Якщо ж бодай один українець активно заявлятиме про свої права та вимагатиме їх реалізації, це змусить обранців або створені ними апарати працювати на користь суспільства. Особливо, якщо свою історію спілкування з ними він викладе публічно в соцмережах або в ЗМІ.

Таке публічне висвітлення неправильної роботи представників влади часто дає хороші результати. Бо, дізнавшись про людину, яка бореться за свої права, інші люди почнуть цікавитися: “Виходить, мої права теж порушуються? Значить, і я маю право так захищатися?”. І поодинокі скарги перетворюються на масові. А їх уже важко проігнорувати.

Саме так, і тільки так, шляхом активної взаємодії з владою, створюється правова держава, зручна для кожного, хто в ній законно проживає.

Як змусити владу працювати, або демократія в дії

Результати вчорашніх позачергових виборів до Верховної Ради України показали кардинальні зміни у владі. Виборці віддали свої голоси «новим обличчям», розраховуючи на те, що «свіжа кров» буде працювати та не буде красти.

Однак при цьому українцям варто нагадати, що вибори — не кінцевий результат демократії, а лише початок здійснення народом своєї влади. Адже молодих працівників завжди треба навчати. Це стосується і владних структур: нових політиків треба навчати працювати на своїх виборців. Інакше старі політики навчать їх своїх методів.

Отже, обравши собі владу, громадяни України мають право:

- вимагати періодичні звіти про її діяльність. Згідно із Законом України «Про доступ до публічної інформації» будь-хто має право усно чи письмово запитати у будь-якого суб’єкта влади, що він зробив за такий-то період. І не важливо: стосується дана інформація запитувача особисто чи ні. Про це детальніше читайте тут https://morotska-law.blogspot.com/2018/11/blog-post_12.html;

- пропонувати своє бачення змін до існуючих порядків (пропозиції «всіх розстріляти» не розглядатимуться, оскільки суперечать чинному законодавству);

- просити про реалізацію свого конкретного права (у межах компетенції відповідного органу або посадової особи);

- скаржитися на посадовця, який не виконує своїх обов’язків та ігнорує зауваження громадян. Робити це можна на підставі Закону України «Про звернення громадян», в якому передбачені такі види звернень громадян, як пропозиції, заяви та скарги. Я вже писала про такий спосіб впливу на владу тут https://morotska-law.blogspot.com/2018/11/blog-post_15.html;

- подавати до суду на ті органи влади чи посадовців, які грубо порушують права тих, кого повинні захищати.

Особливості кожного з цих способів взаємодії з владою розглянемо в наступних публікаціях.

Хочете знати, що робить держава? Запитайте її!

Серед українців завжди знайдеться багато незадоволених владою. Причому безнадійно, до розпачу незадоволених. Будь-який крок Президента України, чиновників чи законодавців сприймається не просто критично, а буквально вороже. Від громадян часто можна почути: «Та вони там роблять, що хочуть!», «Все одно нас ніхто не запитує!», «Та хто ж вам скаже!» і «Ми не можемо на це вплинути!». І улюблене: «У нас тут не Європа!».

Однак такі громадяни часто забувають, — а часто відверто не бажають знати, — що демократія, про яку вони чують по телевізору, не закінчується оголошенням результатів виборів Президента чи депутатів. Законодавство України містить безліч механізмів впливу на чинну владу. Про них ми і поговоримо на цьому тижні.

Почнемо з того, що влада не зможе нічого зробити без Вашого відома, якщо Ви будете цікавитися діяльністю своїх обранців. А таке право у Вас є, і закріплено воно в Законі України «Про доступ до публічної інформації». Так, згідно з його статтею 19 запитувати інформацію про діяльність суб’єктів владних повноважень, - яких цей Закон називає розпорядниками інформації, - Ви можете незалежно від того, стосується вона Вас особисто чи ні. При цьому в запиті не обов’язково зазначати адресу свого проживання. Можна замінити її адресою електронної пошти. Тобто запит на публічну інформацію є знеособленим, а тому представники влади не мають права просити у Вас його обґрунтування або відмовляти в наданні інформації на підставі того, що вона Вас не стосується.

Наприклад, Вам сусіди емоційно розповідають, що через «кляту медичну реформу» ті, у кого немає субсидії, тепер мусять платити за виклик «швидкої» 300 гривень. Аби перевірити цю інформацію, Ви можете зробити до МОЗ запит про те, чи справді виклик швидкої медичної допомоги здійснюється за рахунок пацієнта. Якщо так, то з якої дати діє таке правило? І просите надати документ, яким така платна послуга запроваджена.

Або Ви прочитали гнівну статтю про скасування Урядом декрету для батьків і заміну його нянями за 1500 гривень. У такому разі зробіть запит до Кабміну щодо прийняття такого рішення, а також усіх документів, пов’язаних з його розробкою та прийняттям, включаючи протокол відповідного засідання.

Однак необхідно пам’ятати, що цей чудовий і простий механізм контролю чинної влади працює лише за Вашої активності. Ви можете отримати потрібний Вам звіт про діяльність чиновників, головне, бути небайдужим до життя своєї країни. Іншими словами, якщо Ви вважаєте, хтось дорвався до влади і за Вашою спиною робить щось всупереч Вашим інтересам, просто не давайте їм це зробити.

Звісно, є інформація з обмеженим доступом. Тому про те, до якої інформації можна обмежити доступ, а до якої — ні, я розповім Вам завтра.