Про мою спеціалізацію на правах людей з інвалідністю

Деякі читачі, прочитавши мої публікації про права людей з інвалідністю, звертаються до мене з питаннями щодо пільг: які соціальні виплати або безоплатні товари чи послуги можна отримати по інвалідності? Іноді з тону співрозмовника виникає таке враження, що мене ось-ось запитають: «Як нам, скориставшись інвалідністю, обікрасти державу? Вона ж нас обкрадає!».

Тому хочу чітко окреслити свою спеціалізацію у сфері правничої (правової) допомоги тим людям працездатного віку (14–65 років), які самі мають інвалідність або виховують дітей з важкими формами інвалідності. Я займаюся захистом тих прав, які дозволяють жити без обмежень і бути активними та повноцінними членами суспільства, а не пасивними його утриманцями.

Йдеться насамперед про права на інклюзивне (доступне, безбар’єрне) середовище, на освіту, на свободу пересування, на працю, на участь у культурному житті суспільства та на рівний доступ до товарів і послуг.

«Але ж ви пишете про безоплатну правову допомогу, про безоплатні візити до закладів культури, отримання інвалідних візків за рахунок державного бюджету!», — з хитрою посмішкою зловите Ви мене на слові. Так, пишу. Бо не маю права не роз’яснювати про безоплатну правову допомогу тим особам з інвалідністю, які отримують пенсію або допомогу в розмірі, що не перевищує двох прожиткових мінімумів доходів громадян для непрацездатних осіб. Інакше це буде розцінюватися як приховування інформації «жадібним адвокатом» з метою заробити на тих, хто має право на «державного адвоката».

Про безоплатні візити до комунальних театрів, музеїв та інших закладів культури я пишу, оскільки вважаю такі заходи за добровільну компенсацію людям з інвалідністю за недоступність цих об’єктів. Іншими словами, розглядаю їх як тимчасове явище.

Що ж до інвалідних візків, то вони є технічними засобами реабілітації (ТЗР). У свою чергу, згідно зі ст.1 Закону України «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні» реабілітація осіб з інвалідністю — система  медичних, психологічних, педагогічних, фізичних, професійних, трудових, фізкультурно-спортивних, соціально-побутових заходів, спрямованих на надання особам допомоги у відновленні та компенсації порушених або втрачених функцій організму для досягнення і підтримання соціальної та матеріальної незалежності, трудової адаптації та інтеграції в суспільство. Тобто, компенсуючи людині з інвалідністю вартість візка чи іншого ТЗР, завдяки яким вона може пересуватися, навчатися, працювати, держава ніби інвестує гроші в таких громадян, маючи змогу отримати з цього матеріальні чи соціальні дивіденди.

Чому я обрала цей напрям роботи? Тому, що події останніх 5 років показали, що люди з інвалідністю можуть робити вагомий внесок в розбудову української державності та економіки. І коли українці без інвалідності захищають зовнішні кордони держави, їхні співвітчизники, які отримали інвалідність з різних причин, в тому числі в АТО чи ООС, здатні будувати ту країну, якої варті наші герої.