Не нагадай чиновнику про обов’язок,– він і не запрацює

Пам’ятаєте мою публікацію про запити щодо модернізації ліфтів? Після неї була розповідь про образу чиновника, пригадуєте? І хоча вони зовсім про різні ситуації та органи влади, виявилося, ці історії мають зв’язок.

28.08.2019 р. я отримала лист в.о. голови Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації Снопкова Сергія Петровича від 27.08.2019 р. №102/02/33-6889 щодо модернізації вантажного ліфта.

Виявилося, що вантажопасажирський ліфт включено до адресного переліку об’єктів для виконання робіт з його реконструкції відповідно до розпорядження КМДА №491 від 26.03.2018 р. При цьому в.о. голови Деснянської РДА не роз’яснив, які саме роботи передбачає модернізація (реконструкція) ліфта (питання 1 запиту).

Також не відповів він, чи передбачає модернізація цього ліфта його обладнання відповідно до вимог ДБН В.2.2-40:2018 «Інклюзивність будівель і споруд. Основні положення» (питання 2 запиту).

Крім того, у листі зазначено, що розпорядником коштів є Департамент житлово-комунальної інфраструктури КМДА, а замовником робіт — комунальне підприємство «Київбудреконструкція». І саме у них треба запитувати всі документи з модернізації ліфта.

Однак така відповідь є незаконною, оскільки за ч.3 ст.22 Закону України «Про доступ до публічної інформації» він зобов’язаний був сам переслати запит розпоряднику інформації, про якого йому відомо.

Виходить, нагадування чиновнику в запитах про те, як з ними працювати, та про відповідальність за невиконання його обов’язків, зайвим не буває. Інакше представник влади починає сприймати запитувача за необізнаного “лопуха” і перекладає на нього свої обов’язки.

Разом з тим, це свідчить, що працівники апарату КМДА некомпетентно направили мій запит до Деснянської РДА. Адже там не володіють потрібною інформацією.

Це і змусило мене 29 серпня 2019 року надіслати до КМДА повторний запит з тими самими питаннями.

Страх і образа українського чиновника

Сьогодні я дізналася цікаву річ. Посилання на закон український чиновник сприймає за погрозу та образу на свою адресу.

Все почалося вранці, коли я надіслала через свій улюблений Доступ до правди запит до МОЗ  України щодо критеріїв категорії "дитина-інвалід підгрупи А" станом на 17.07.2015 р. У ньому я нагадала про моє право оскаржити несвоєчасне надання відповіді або залишення запиту без такої.

Як кажуть в американських детективних шоу, те, що відбулося далі, сильно мене вразило. Мені написала головний спеціаліст відділу по роботі зі зверненнями громадян та організації доступу до публічної інформації цього відомства Надія Позднякова. Вона зазначила, що такий самий запит вже надіслано іншою особою без жодних погроз.

Якщо коротко, то з нашої подальшої дискусії мені стало відомо, що посилання на закон, який передбачає право оскаржити незаконні чиновника, є погрозою йому (о, жах!) юридичною відповідальністю. Це дуже ображає посадовця, який знає закон не гірше запитувача.

Бачте, як усе просто. Аби залякати та образити чиновника, громадянину достатньо показати, що він знає закони.

Про закон і приватні структури

Сьогодні, за три дні до 28-ої річниці Незалежності України, я знайшла людину, яка мислить стандартами кінця радянської доби: "Бізнес поза законом. На приватні структури закон не поширюється". Нею виявилася працівниця Музею медуз, що на столичному Хрещатику. На її думку (ба навіть глибоке переконання), вимоги ДБН В.2.2-40:2018 «Інклюзивність будівель і споруд. Основні положення» не стосуються їхнього закладу, бо він - приватний.

Однак названі будівельні норми не обмежують свою дію лише державними об'єктами. У них ідеться про будівництво, реконструкцію, реставрацію, капітальний ремонт і технічне переоснащення житлових будинків та громадських будівель і споруд. Без уточнення їх форми власності та підпорядкування.

Це важливо знати також тому, що працівники закладів, які не виконують вимоги інклюзивності, часто кивають на держструктури. Мовляв, подивіться, скільки у них порушень! Однак це - грубі маніпуляції, оскільки кожна з цих структур несе відповідальність лише за свої дії. Те, що державний орган є недоступним для маломобільних людей, не звільняє приватні музеї чи школи від обов'язку забезпечити свою доступність.

“Модернізують” ліфт у багатоповерхівці? Дізнайся, хто і за чий кошт!

Я живу в столичній багатоповерхівці, 1988 року здачі в експлуатацію. У нашому парадному 16 поверхів і, як водиться, два ліфти: пасажирський і вантажний. Зручності такої пари пояснювати, гадаю, не треба.

Так от, учора, без жодного попередження, нам вимкнули вантажний ліфт на три місяці. Для модернізації. Тобто люди, візки яких не вміщаються в пасажирський ліфт, мусять три місяці сидіти вдома. А про купівлю шафи чи ліжка тепер і мови не може бути!

Тут хочу прояснити. Мене обурює не те, що нашим ліфтом, нарешті, зайнялися (давно пора, насправді). А те, що без жодних пояснень і обґрунтувань у людей забрали необхідний засіб пересування на такий довгий період.

Тому вже сьогодні я надіслала на емейл КМДА інформаційний запит на підставі ст.19 Закону України “Про доступ до публічної інформації”. Нею передбачено, що запит на інформацію — це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні. При цьому з таким запитом можна звернутися до розпорядника інформації незалежно від того, стосується ця інформація запитувача особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту. Він може бути індивідуальним або колективним, подаватися в усній, письмовій чи іншій формі (поштою, факсом, телефоном, електронною поштою) на вибір запитувача. Письмовий запит подається в довільній формі, але має містити: 1) ім'я (найменування) запитувача, поштову адресу або адресу електронної пошти, а також номер засобу зв'язку, якщо такий є; 2) загальний опис інформації або вид, назву, реквізити чи зміст документа, щодо якого зроблено запит, якщо запитувачу це відомо; 3) підпис і дату за умови подання запиту в письмовій формі.

У моєму письмовому запиті викладені наступні питання:

1. Які роботи включає в себе модернізація вантажного ліфта в нашому парадному багатоповерхового будинку?

2. Чи передбачає модернізація цього ліфта його обладнання відповідно до вимог ДБН В.2.2-40:2018 «Інклюзивність будівель і споруд. Основні положення»?

3. Хто є виконавцем, а хто — замовником цих робіт (надати копію договору)?

4. За чий кошт проводитимуться такі роботи?

5. Яка кошторисна вартість проекту з модернізації названого ліфта (надати копію кошторису)?

6. Чому (з яких причин) модернізація вантажного ліфта триватиме три місяці?

7. Які етапи модернізації передбачено та в які строки має бути виконаний кожний з них?

8. Який порядок оплати робіт і матеріалів за даним проектом (передплата, післяплата, оплата по закінченні кожного етапу робіт тощо)?

9. Які санкції передбачено за порушення виконавцем строків виконання етапів проекту з модернізації вантажного ліфта?

Саме такий перелік питань я і рекомендую ставити перед місцевою владою, якщо ліфт надовго вимкнули в багатоповерхівці, де ОСББ не створене, а її управителем є комунальне підприємство.

Про право на звільнення

Нещодавно мені на месенджер надійшло повідомлення: “Начальник не підписує мені заяву про звільнення! Що мені робити? Я не можу там більше працювати!”.

Дійсно відмова відпускати талановитих і працелюбних підлеглих є доволі поширеною практикою. Особливо серед керівників структур, де працювати треба багато, а платять за це мало.

Однак такі дії є грубим порушенням конституційного права на працю, що включає в себе також право на звільнення. Адже згідно зі ст.43 Конституції України кожна людина має право заробляти собі на життя працею, яку вона вільно обирає або на яку вільно погоджується. Іншими словами, якщо працівник знайшов собі приємніше місце роботи чи іншу роботу з більшою зарплатою, то директор не має права його не відпустити.

Та навіть якщо працівник не знайшов ніякої іншої роботи, відмова у звільненні буде незаконною. Тому що використання примусової праці заборонено цією ж статтею.

Що ж робити, коли керівництво ігнорує таке право? Надіслати неприйняту заяву про звільнення “за власним бажанням” поштою, аби вона була зареєстрована як вхідна кореспонденція. Підставою до звільнення за ст.38 Кодексу законів про працю України зазначити запрошення на іншу роботу, переїзд на інше місце проживання або порушення роботодавцем законодавства про працю чи трудового договору. Тоді працівник зможе наполягати на звільненні не в двотижневий строк, а тоді, коли він попросить.

Мінімальна зарплата. Що приховує роботодавець?

Учора у мережі Facebook я прочитала про одне підприємство УТОС. Його працівник розповів, що заробітну плату їм нараховують від виробітку. Однак вона настільки мізерна, що навіть за виконану місячну норму йому виплачують не більше 2500 грн.

На жаль, я дуже часто чую подібні історії. Зрозуміло, все впирається у віру працівників, що це нормально. А роботодавці не поспішають розвінчати такий міф.

Та насправді в ст.8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2019 рік" закріплена мінімальна зарплата в розмірі 4173 грн. При цьому згідно зі ст.ст.3 і 3-1 Закону України "Про оплату праці" платити менше не мають права ані бюджетні структури, а ні приватні роботодавці, включаючи ФОП.

Понад це, якщо працівник відпрацював місячну норму виробітку, а нарахована йому зарплата є нижчою від мінімальної, то роботодавець зобов'язаний здійснити доплату до рівня мінімальної.

Те саме стосується випадків, коли нарахована зарплата разом з усіма виплатами за  понаднормові та преміями не дотягує до розміру мінімальної.

Винятками є ситуації, коли працівник:

- працює неповний робочий день;

- не виконав місячну норму виробітку;

- виготовив браковану продукцію.

Зарплата може бути зменшена і з інших причин, якщо вони виникли з вини працівника.

Що ж робити працівникові, який при повній зайнятості та відпрацюванні всіх нормативів отримує менше мінімальної зарплати?

По-перше, він може надіслати письмовий запит до свого роботодавця щодо причин і підстав нарахування такої зарплати.

По-друге, отримавши чи не отримавши відповідь, написати заяву про виплату заборгованості із зарплати.

По-третє, якщо роботодавець заяву проігнорував або не задовольнив, надіслати скаргу до відповідного управління Державної служби України з питань праці (орган Держпраці). За виплату зарплати не в повному обсязі роботодавцеві "світить" штраф у трикратному розмірі мінімальної зарплати, встановленої на момент виявлення порушення.

По-четверте, після накладення на роботодавця штрафу повторно звернутися до нього із заявою про виплату зарплати. Якщо ж і дана заява не матиме успіху, звернутися з позовом до суду. Подача таких позовів судовим збором не оплачується.

Що робити, аби уникнути боргу за мікрокредитом?

У моїй адвокатській діяльності трапляються смуги. Це періоди, коли люди звертаються з питань на одну й ту саму тему. Одного тижня українці розлучаються, ділять дітей і майно та відсуджують аліменти. Іншого місяця – воюють з МСЕКами за групу інвалідності чи право на працю.

Однак останні місяці зо два надпопулярними є звернення за консультацією “Взяли мікрокредит, а віддати не можемо. Що робити?”. При цьому причини виникнення заборгованості часто схожі: “тяжкі сімейні обставини”, “захворів я/дитина” тощо.

Так от, варто знати, що згідно зі ст.625 Цивільного кодексу України (ЦК України) відсутність грошей у боржника не звільняє його від обов’язку погашення кредиту. А хвороба не є обставиною непереборної сили (“форс-мажор”), тому теж не звільняє боржника від внесення чергового платежу.

Зате названі факти можуть стати підставою до розстрочення чи відстрочення виплат за кредитом. Річ у тім, що ст.651 ЦК України дозволяє змінити умови договору за згодою його сторін. А строк погашення кредиту є однією з обов’язкових умов такого договору.

Тому якщо ви припускаєте, що не зможете своєчасно сплатити кошти, зверніться до кредитора з письмовою заявою. В ній варто, по-перше, висловити готовність виконувати взяті на себе зобов’язання. Це покаже, що ви є добросовісним боржником і нікуди не збираєтесь ховатися.

По-друге, зазначити, що, на  жаль, зараз у вас склалися обставини, які не дозволяють вам погасити кредит у строк, у договорі. При цьому перелічити такі обставини і, за можливості, додати копії документів, що їх підтверджують.

По-третє, зазначити строк, коли ви зможете внести черговий платіж, і розмір останнього.

По-четверте, попросити відстрочити або розстрочити вам виконання зобов’язання за договором.

І по-п’яте, підкреслити, що дана заява є способом мирного врегулювання питання погашення кредиту ще до виникнення заборгованості. Якщо ж спір з цього питання таки постане, ви готові до судового його вирішення. При цьому попросити не передавати вашу справу колекторам, оскільки їхні методи суперечать законодавству України.

Дієвість такої заяви підвищується, якщо її подати:

а) до настання дня внесення платежу за договором;

б) не до відділення кредитора, а на його емейл або поштовим відправленням.

Задовольнити подібне звернення чи ні – справа кредитора. Зате в суді воно стане доказом вашої спроби урегулювання договірних відносин і того, що ви нагадували кредитору про незаконність дій колекторів.