Нещодавно мені на месенджер надійшло повідомлення: “Начальник не підписує мені заяву про звільнення! Що мені робити? Я не можу там більше працювати!”.
Дійсно відмова відпускати талановитих і працелюбних підлеглих є доволі поширеною практикою. Особливо серед керівників структур, де працювати треба багато, а платять за це мало.
Однак такі дії є грубим порушенням конституційного права на працю, що включає в себе також право на звільнення. Адже згідно зі ст.43 Конституції України кожна людина має право заробляти собі на життя працею, яку вона вільно обирає або на яку вільно погоджується. Іншими словами, якщо працівник знайшов собі приємніше місце роботи чи іншу роботу з більшою зарплатою, то директор не має права його не відпустити.
Та навіть якщо працівник не знайшов ніякої іншої роботи, відмова у звільненні буде незаконною. Тому що використання примусової праці заборонено цією ж статтею.
Що ж робити, коли керівництво ігнорує таке право? Надіслати неприйняту заяву про звільнення “за власним бажанням” поштою, аби вона була зареєстрована як вхідна кореспонденція. Підставою до звільнення за ст.38 Кодексу законів про працю України зазначити запрошення на іншу роботу, переїзд на інше місце проживання або порушення роботодавцем законодавства про працю чи трудового договору. Тоді працівник зможе наполягати на звільненні не в двотижневий строк, а тоді, коли він попросить.
Немає коментарів:
Дописати коментар