Чому в Україні “все не так”, і як будувати зручну державу?

Уявіть собі, що вас підвищили на роботі і ви змогли найняти хатню робітницю. А вона, отримавши всі повноваження щодо домашніх справ, почала запроваджувати свої порядки. То відправить на роботу голодним, заявивши, що вам час схуднути. То накаже лягати спати засвітла, бо вам завтра рано вставати. А то викине ваші дорогі ноутбук і смартфон, бо вони “шкідливі”.

Невже ви будете терпіти такий дискомфорт? Ще й за ваші гроші! Гадаю, що ні. Ви нагадаєте хатній нахабі, хто тут хазяїн. Також поясните, що викинута техніка була придбана за ваш кошт, тому її вартість треба компенсувати або відпрацювати. Якщо ж ваша працівниця не усвідомить і не змінить своєї поведінки, то скоріш за все ви її звільните.

Чому ж відносини українців з владою, якій вони платять зарплату зі своїх податків, розвиваються поки за першим сценарієм? Вони обирають собі народних і  місцевих депутатів, президента, які формують решту державного та місцевого апарату. І ці обранці, разом з двома апаратами, починають диктувати свої правила життя. Зручні для них та вкрай незручні для громадян.

А останні страждають, плачуть на лавочках один одному в плече, проклинають нинішню владу та очікують, що колись прийде нова та “все змінить”. Забуваючи, що, по-перше, цю владу обрали вони самі, бо повірили масним, але нереальним обіцянкам. Повірили, що обранці все зроблять за виборців, самостійно вгадуючи їхні потреби.

По-друге, наступна влада не з’явиться просто так і ні звідки. Вона знову буде обрана тими ж українцями. І якщо виборці не вивчатимуть реальність обіцянок нових кандидатів, то знову залишаться обманутими.

По-третє, чинну владу можна контролювати шляхом запитів на публічну інформацію. Про це йшлося в публікації “Як змусити владу працювати, або демократія в дії”. Якщо хтось вважає, що посадовець не зробив щось корисне, можна запитати, з якої причини не зробив і коли, нарешті, зробить.

По-четверте, якщо українцям щось “не так” або їх хтось образив, вони завжди можуть скористатися Законом України “Про звернення громадян”. Він дає їм право звернутися до чиновника або місцевої структури з пропозиціями про те, як саме повинно бути.

Або із заявою про надання їм того, що належить “по праву” (путівка, пенсія, соцвиплата, відпустка, медогляд тощо).

Чи зі скаргою на місцевого чиновника, який не виконує свою роботу і розповідає мешканцям району, що їхнє питання не входить до його компетенції.

Такі звернення потрібні. Адже, якщо громадяни мовчать, то влада сприймає це за ситуацію “усіх усе влаштовує” і продовжує спричиняти їм незручності.

Якщо ж бодай один українець активно заявлятиме про свої права та вимагатиме їх реалізації, це змусить обранців або створені ними апарати працювати на користь суспільства. Особливо, якщо свою історію спілкування з ними він викладе публічно в соцмережах або в ЗМІ.

Таке публічне висвітлення неправильної роботи представників влади часто дає хороші результати. Бо, дізнавшись про людину, яка бореться за свої права, інші люди почнуть цікавитися: “Виходить, мої права теж порушуються? Значить, і я маю право так захищатися?”. І поодинокі скарги перетворюються на масові. А їх уже важко проігнорувати.

Саме так, і тільки так, шляхом активної взаємодії з владою, створюється правова держава, зручна для кожного, хто в ній законно проживає.