Мінімальна зарплата. Що приховує роботодавець?

Учора у мережі Facebook я прочитала про одне підприємство УТОС. Його працівник розповів, що заробітну плату їм нараховують від виробітку. Однак вона настільки мізерна, що навіть за виконану місячну норму йому виплачують не більше 2500 грн.

На жаль, я дуже часто чую подібні історії. Зрозуміло, все впирається у віру працівників, що це нормально. А роботодавці не поспішають розвінчати такий міф.

Та насправді в ст.8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2019 рік" закріплена мінімальна зарплата в розмірі 4173 грн. При цьому згідно зі ст.ст.3 і 3-1 Закону України "Про оплату праці" платити менше не мають права ані бюджетні структури, а ні приватні роботодавці, включаючи ФОП.

Понад це, якщо працівник відпрацював місячну норму виробітку, а нарахована йому зарплата є нижчою від мінімальної, то роботодавець зобов'язаний здійснити доплату до рівня мінімальної.

Те саме стосується випадків, коли нарахована зарплата разом з усіма виплатами за  понаднормові та преміями не дотягує до розміру мінімальної.

Винятками є ситуації, коли працівник:

- працює неповний робочий день;

- не виконав місячну норму виробітку;

- виготовив браковану продукцію.

Зарплата може бути зменшена і з інших причин, якщо вони виникли з вини працівника.

Що ж робити працівникові, який при повній зайнятості та відпрацюванні всіх нормативів отримує менше мінімальної зарплати?

По-перше, він може надіслати письмовий запит до свого роботодавця щодо причин і підстав нарахування такої зарплати.

По-друге, отримавши чи не отримавши відповідь, написати заяву про виплату заборгованості із зарплати.

По-третє, якщо роботодавець заяву проігнорував або не задовольнив, надіслати скаргу до відповідного управління Державної служби України з питань праці (орган Держпраці). За виплату зарплати не в повному обсязі роботодавцеві "світить" штраф у трикратному розмірі мінімальної зарплати, встановленої на момент виявлення порушення.

По-четверте, після накладення на роботодавця штрафу повторно звернутися до нього із заявою про виплату зарплати. Якщо ж і дана заява не матиме успіху, звернутися з позовом до суду. Подача таких позовів судовим збором не оплачується.

Що робити, аби уникнути боргу за мікрокредитом?

У моїй адвокатській діяльності трапляються смуги. Це періоди, коли люди звертаються з питань на одну й ту саму тему. Одного тижня українці розлучаються, ділять дітей і майно та відсуджують аліменти. Іншого місяця – воюють з МСЕКами за групу інвалідності чи право на працю.

Однак останні місяці зо два надпопулярними є звернення за консультацією “Взяли мікрокредит, а віддати не можемо. Що робити?”. При цьому причини виникнення заборгованості часто схожі: “тяжкі сімейні обставини”, “захворів я/дитина” тощо.

Так от, варто знати, що згідно зі ст.625 Цивільного кодексу України (ЦК України) відсутність грошей у боржника не звільняє його від обов’язку погашення кредиту. А хвороба не є обставиною непереборної сили (“форс-мажор”), тому теж не звільняє боржника від внесення чергового платежу.

Зате названі факти можуть стати підставою до розстрочення чи відстрочення виплат за кредитом. Річ у тім, що ст.651 ЦК України дозволяє змінити умови договору за згодою його сторін. А строк погашення кредиту є однією з обов’язкових умов такого договору.

Тому якщо ви припускаєте, що не зможете своєчасно сплатити кошти, зверніться до кредитора з письмовою заявою. В ній варто, по-перше, висловити готовність виконувати взяті на себе зобов’язання. Це покаже, що ви є добросовісним боржником і нікуди не збираєтесь ховатися.

По-друге, зазначити, що, на  жаль, зараз у вас склалися обставини, які не дозволяють вам погасити кредит у строк, у договорі. При цьому перелічити такі обставини і, за можливості, додати копії документів, що їх підтверджують.

По-третє, зазначити строк, коли ви зможете внести черговий платіж, і розмір останнього.

По-четверте, попросити відстрочити або розстрочити вам виконання зобов’язання за договором.

І по-п’яте, підкреслити, що дана заява є способом мирного врегулювання питання погашення кредиту ще до виникнення заборгованості. Якщо ж спір з цього питання таки постане, ви готові до судового його вирішення. При цьому попросити не передавати вашу справу колекторам, оскільки їхні методи суперечать законодавству України.

Дієвість такої заяви підвищується, якщо її подати:

а) до настання дня внесення платежу за договором;

б) не до відділення кредитора, а на його емейл або поштовим відправленням.

Задовольнити подібне звернення чи ні – справа кредитора. Зате в суді воно стане доказом вашої спроби урегулювання договірних відносин і того, що ви нагадували кредитору про незаконність дій колекторів.

Захист прав без жодної скарги–хіба це можливо?

Так, можливо. Навіть в Україні. Наведу на приклад кілька справ, як особистих, так і робочих.

1. У далекому 2003 році я оформлювала трудову пенсію по інвалідності. Документи до Управління Пенсійного фонду України (надалі – пенсійний) подавала за мене моя мама. І працівниці взялися ганяти бідну жінку. То однієї довідки бракує, то іншого документу.

Так тривало близько місяця. Доки я не збагнула, що чіткий перелік документів для призначення пенсії треба дістати офіційно. І надіслала до пенсійного запит про те, які документи потрібно подати, аби мені призначили пенсію. Отримавши відповідь, ми з мамою підготували й подали все за переліком. Після цього пенсію було призначено.

2. Минулого року в моєму “Електронному кабінеті платника” засвітилася недоїмка (недоплата) ЄСВ за період, який у мене був оплачений. Я зробила запит до органу ДФС про те, на якій підставі було здійснено нарахування такої недоїмки, додавши копії квитанцій про сплату внеску. Податківці відповіли, що сталася помилка, і виправили її в системі.

3. Минулого року до мене звернулися батьки малолітньої дівчинки з інвалідністю, якій лікарі ЛКК відмовляли у встановленні підгрупи А. Вони доводили, що з такою підгрупою дитина не матиме права на навчання навіть в інклюзивній групі.

Я склала від імені батьків заяву про переогляд дитини, яку обґрунтувала чіткими критеріями для встановлення підгрупи А. Додатково було зазначено, що навіть у такому тяжкому стані дитина має право на освіту.

Через певний час мама дівчинки написала, що їм встановили підгрупу А.

 

4. У лютому цього року я звернулася до органу соцзахисту за призначенням моєму малолітньому синові соцдопомоги по інвалідності. Працівниця держструктури почала вимагати від мене довідку з Пенсійного фонду про те, що дитина не отримує пенсії.

Це мене здивувало. Навіщо їм дана довідка? Хлопчик у три роки не може отримувати іншу пенсію, крім пенсії у зв’язку з втратою годувальника. А вона не перешкоджає призначенню такої соцдопомоги. Крім того, органи соцзахисту мають право отримувати інформацію від Пенсійного фонду самостійно у визначеному порядку.

Прийшовши додому, я виклала ці аргументи в листі до органу соцзахисту і подала його замість довідки. За місяць виплату було призначено.

Як бачите, іноді запит призводить до того, що представники влади змушені надати всю потрібну інформацію за один раз. Або визнати свою неправоту.

 А детально розписана заява не дозволить держслужбовцю уникнути своїх обов'язків.

Чому в Україні “все не так”, і як будувати зручну державу?

Уявіть собі, що вас підвищили на роботі і ви змогли найняти хатню робітницю. А вона, отримавши всі повноваження щодо домашніх справ, почала запроваджувати свої порядки. То відправить на роботу голодним, заявивши, що вам час схуднути. То накаже лягати спати засвітла, бо вам завтра рано вставати. А то викине ваші дорогі ноутбук і смартфон, бо вони “шкідливі”.

Невже ви будете терпіти такий дискомфорт? Ще й за ваші гроші! Гадаю, що ні. Ви нагадаєте хатній нахабі, хто тут хазяїн. Також поясните, що викинута техніка була придбана за ваш кошт, тому її вартість треба компенсувати або відпрацювати. Якщо ж ваша працівниця не усвідомить і не змінить своєї поведінки, то скоріш за все ви її звільните.

Чому ж відносини українців з владою, якій вони платять зарплату зі своїх податків, розвиваються поки за першим сценарієм? Вони обирають собі народних і  місцевих депутатів, президента, які формують решту державного та місцевого апарату. І ці обранці, разом з двома апаратами, починають диктувати свої правила життя. Зручні для них та вкрай незручні для громадян.

А останні страждають, плачуть на лавочках один одному в плече, проклинають нинішню владу та очікують, що колись прийде нова та “все змінить”. Забуваючи, що, по-перше, цю владу обрали вони самі, бо повірили масним, але нереальним обіцянкам. Повірили, що обранці все зроблять за виборців, самостійно вгадуючи їхні потреби.

По-друге, наступна влада не з’явиться просто так і ні звідки. Вона знову буде обрана тими ж українцями. І якщо виборці не вивчатимуть реальність обіцянок нових кандидатів, то знову залишаться обманутими.

По-третє, чинну владу можна контролювати шляхом запитів на публічну інформацію. Про це йшлося в публікації “Як змусити владу працювати, або демократія в дії”. Якщо хтось вважає, що посадовець не зробив щось корисне, можна запитати, з якої причини не зробив і коли, нарешті, зробить.

По-четверте, якщо українцям щось “не так” або їх хтось образив, вони завжди можуть скористатися Законом України “Про звернення громадян”. Він дає їм право звернутися до чиновника або місцевої структури з пропозиціями про те, як саме повинно бути.

Або із заявою про надання їм того, що належить “по праву” (путівка, пенсія, соцвиплата, відпустка, медогляд тощо).

Чи зі скаргою на місцевого чиновника, який не виконує свою роботу і розповідає мешканцям району, що їхнє питання не входить до його компетенції.

Такі звернення потрібні. Адже, якщо громадяни мовчать, то влада сприймає це за ситуацію “усіх усе влаштовує” і продовжує спричиняти їм незручності.

Якщо ж бодай один українець активно заявлятиме про свої права та вимагатиме їх реалізації, це змусить обранців або створені ними апарати працювати на користь суспільства. Особливо, якщо свою історію спілкування з ними він викладе публічно в соцмережах або в ЗМІ.

Таке публічне висвітлення неправильної роботи представників влади часто дає хороші результати. Бо, дізнавшись про людину, яка бореться за свої права, інші люди почнуть цікавитися: “Виходить, мої права теж порушуються? Значить, і я маю право так захищатися?”. І поодинокі скарги перетворюються на масові. А їх уже важко проігнорувати.

Саме так, і тільки так, шляхом активної взаємодії з владою, створюється правова держава, зручна для кожного, хто в ній законно проживає.

Про екстремістсько-правовий метод написання скарг

Пам'ятаєте, у публікації від 1 серпня йшлося про ефектність скарг? Зокрема, я навела на приклад власну скаргу до Контактного центру міста Києва 1551 щодо відсутності освітлення в парку на столичній Троєщині.

Так от. Учора, 6 серпня, цей парк був уже повністю освітленим. Навіть під дахом затишної альтанки горіло світло. Взяти на себе відповідальність за можливі злочини ніхто не захотів. Попередження чиновникам спрацювало.
Цей метод я називаю "екстремістсько-правовим". І він працює.

Опитування для покращення блогу

«У будинку без ліфта може статися самогубство!». Як написати скаргу так, щоб її задовольнили

Днями я верталася додому темної пори. І з прикрістю відмітила, що в троєщинському парку між вул. Закревського та просп. Ватутіна не горить жодного ліхтаря. Це збентежило мене. Адже судова практика свідчить, що багато насильницьких злочинів вчиняється саме в неосвітлених або недостатньо освітлених місцях.

Тому із самого ранку через мобільний додаток Контактного центру міста Києва 1551 мною було подано скаргу з приводу цього. В зверненні я не просто попросила забезпечити належну роботу ліхтарів у парку. А й прямо зазначила, що відсутність освітлення в парку може призвести до підвищення злочинності на його території.

Що ж дає такий радикальний і, на перший погляд, нічим невиправданий крок? По-перше, він перетворює місцеву проблему на національний рівень. Тепер це — не якісь «подумаєшнепрацюючі» ліхтарі на Троєщині, а причина погіршення криміногенної ситуації в Україні в цілому.

По-друге, тут є прив’язка бездіяльності муніципальних служб з обслуговування об’єктів благоустрою до майбутніх злочинів. Я ніби кажу їм, що кожна вбита, зґвалтована чи пограбована людина буде на їхніх руках, якщо вони не виконають свого обов’язку із забезпечення освітлення парку.

І по-третє, даний аргумент слугує попередженням не лише самим муніципальним службам, а й міській владі, яка мусить проконтролювати вирішення даної ситуації. Інакше вже її представники будуть тими, хто допустили вчинення злочинів, оскільки не зреагували на повідомлення про темний парк. Таке собі «Слухайте і не кажіть, що ви не чули!».

Те саме стосується і речей, які іншим здаються неважливими, а для нас вони мають значення. Так, зламаний єдиний ліфт у дев’ятиповерхівці для одних стає приводом зайнятися спортом, а для інших — перетворює квартиру на клітку. Адже людина пенсійного віку або мама з дитиною у візочку, які живуть вище першого поверху, не зможе щодня виходити на прогулянку.

Наявність повноцінного пандусу на вході до жилого будинку багатьом українцям здається простою забаганкою. А для учасника бойових дій, який повернувся з АТО/ООС в інвалідному візку, така конструкція є життєвою необхідністю. Адже до того, як він подався захищати наші з вами домівки, він працював, годував свою родину, зустрічався з друзями. І для цього йому не потрібно було чекати, доки хтось допоможе спуститися зі сходів.

Відсутність ліфта у п’ятиповерховому жилому будинку не є проблемою для більшості його мешканців. Однак підлітка з інвалідністю, який живе на третьому поверсі, це може зробити замкненим і ображеним на цілий світ.

Тому, аби посадовець подивився на проблему вашими очима та відчув свою відповідальність за її вирішення, ситуацію варто висвітлити під мікроскопом. Нагадати, що муха може набувати розмірів слона.

Наприклад, подаючи заявку на ремонт ліфта, зазначити, що його несвоєчасний ремонт спричинить незаконне позбавлення волі людей літнього віку та мешканців з дітками у візочках. До того ж, відсутність можливості мати щоденну прогулянку негативно впливає на здоров’я дітей. Таким чином ви натякаєте диспетчеру, що зволікання з ремонтом буде не лише злочином, передбаченим ст.146 Кримінального кодексом України, а й порушенням прав дітей.

Вимагаючи встановити пандус, варто підкреслити, що захисник Вітчизни, не має змоги самостійно вийти з дому, тому може зануритися в депресію та (не приведи Господи!) накласти на себе руки. Такий аргумент проігнорувати важко, оскільки згідно з Конституцією України людина, її життя і здоров'я визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

А звернення до місцевої влади із заявою про заміну квартири на помешкання в обладнаному будинку батьки підлітка з інвалідністю можуть аргументувати негативним впливом умов проживання на його психологічний стан. Адже не маючи змоги спуститися в двір чи піти до школи і поспілкуватися з ровесниками, дитина опиняється відрізаною від світу та відчуває себе нікому не потрібною.

Наведені приклади стосуються лише найближчого середовища, оскільки саме з нього треба починати глобальні зміни. Але принцип написання інших скарг, заяв і пропозицій може бути таким самим. Маленька проблема може мати великі наслідки.