Не нагадай чиновнику про обов’язок,– він і не запрацює

Пам’ятаєте мою публікацію про запити щодо модернізації ліфтів? Після неї була розповідь про образу чиновника, пригадуєте? І хоча вони зовсім про різні ситуації та органи влади, виявилося, ці історії мають зв’язок.

28.08.2019 р. я отримала лист в.о. голови Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації Снопкова Сергія Петровича від 27.08.2019 р. №102/02/33-6889 щодо модернізації вантажного ліфта.

Виявилося, що вантажопасажирський ліфт включено до адресного переліку об’єктів для виконання робіт з його реконструкції відповідно до розпорядження КМДА №491 від 26.03.2018 р. При цьому в.о. голови Деснянської РДА не роз’яснив, які саме роботи передбачає модернізація (реконструкція) ліфта (питання 1 запиту).

Також не відповів він, чи передбачає модернізація цього ліфта його обладнання відповідно до вимог ДБН В.2.2-40:2018 «Інклюзивність будівель і споруд. Основні положення» (питання 2 запиту).

Крім того, у листі зазначено, що розпорядником коштів є Департамент житлово-комунальної інфраструктури КМДА, а замовником робіт — комунальне підприємство «Київбудреконструкція». І саме у них треба запитувати всі документи з модернізації ліфта.

Однак така відповідь є незаконною, оскільки за ч.3 ст.22 Закону України «Про доступ до публічної інформації» він зобов’язаний був сам переслати запит розпоряднику інформації, про якого йому відомо.

Виходить, нагадування чиновнику в запитах про те, як з ними працювати, та про відповідальність за невиконання його обов’язків, зайвим не буває. Інакше представник влади починає сприймати запитувача за необізнаного “лопуха” і перекладає на нього свої обов’язки.

Разом з тим, це свідчить, що працівники апарату КМДА некомпетентно направили мій запит до Деснянської РДА. Адже там не володіють потрібною інформацією.

Це і змусило мене 29 серпня 2019 року надіслати до КМДА повторний запит з тими самими питаннями.

Страх і образа українського чиновника

Сьогодні я дізналася цікаву річ. Посилання на закон український чиновник сприймає за погрозу та образу на свою адресу.

Все почалося вранці, коли я надіслала через свій улюблений Доступ до правди запит до МОЗ  України щодо критеріїв категорії "дитина-інвалід підгрупи А" станом на 17.07.2015 р. У ньому я нагадала про моє право оскаржити несвоєчасне надання відповіді або залишення запиту без такої.

Як кажуть в американських детективних шоу, те, що відбулося далі, сильно мене вразило. Мені написала головний спеціаліст відділу по роботі зі зверненнями громадян та організації доступу до публічної інформації цього відомства Надія Позднякова. Вона зазначила, що такий самий запит вже надіслано іншою особою без жодних погроз.

Якщо коротко, то з нашої подальшої дискусії мені стало відомо, що посилання на закон, який передбачає право оскаржити незаконні чиновника, є погрозою йому (о, жах!) юридичною відповідальністю. Це дуже ображає посадовця, який знає закон не гірше запитувача.

Бачте, як усе просто. Аби залякати та образити чиновника, громадянину достатньо показати, що він знає закони.

Про закон і приватні структури

Сьогодні, за три дні до 28-ої річниці Незалежності України, я знайшла людину, яка мислить стандартами кінця радянської доби: "Бізнес поза законом. На приватні структури закон не поширюється". Нею виявилася працівниця Музею медуз, що на столичному Хрещатику. На її думку (ба навіть глибоке переконання), вимоги ДБН В.2.2-40:2018 «Інклюзивність будівель і споруд. Основні положення» не стосуються їхнього закладу, бо він - приватний.

Однак названі будівельні норми не обмежують свою дію лише державними об'єктами. У них ідеться про будівництво, реконструкцію, реставрацію, капітальний ремонт і технічне переоснащення житлових будинків та громадських будівель і споруд. Без уточнення їх форми власності та підпорядкування.

Це важливо знати також тому, що працівники закладів, які не виконують вимоги інклюзивності, часто кивають на держструктури. Мовляв, подивіться, скільки у них порушень! Однак це - грубі маніпуляції, оскільки кожна з цих структур несе відповідальність лише за свої дії. Те, що державний орган є недоступним для маломобільних людей, не звільняє приватні музеї чи школи від обов'язку забезпечити свою доступність.

“Модернізують” ліфт у багатоповерхівці? Дізнайся, хто і за чий кошт!

Я живу в столичній багатоповерхівці, 1988 року здачі в експлуатацію. У нашому парадному 16 поверхів і, як водиться, два ліфти: пасажирський і вантажний. Зручності такої пари пояснювати, гадаю, не треба.

Так от, учора, без жодного попередження, нам вимкнули вантажний ліфт на три місяці. Для модернізації. Тобто люди, візки яких не вміщаються в пасажирський ліфт, мусять три місяці сидіти вдома. А про купівлю шафи чи ліжка тепер і мови не може бути!

Тут хочу прояснити. Мене обурює не те, що нашим ліфтом, нарешті, зайнялися (давно пора, насправді). А те, що без жодних пояснень і обґрунтувань у людей забрали необхідний засіб пересування на такий довгий період.

Тому вже сьогодні я надіслала на емейл КМДА інформаційний запит на підставі ст.19 Закону України “Про доступ до публічної інформації”. Нею передбачено, що запит на інформацію — це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні. При цьому з таким запитом можна звернутися до розпорядника інформації незалежно від того, стосується ця інформація запитувача особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту. Він може бути індивідуальним або колективним, подаватися в усній, письмовій чи іншій формі (поштою, факсом, телефоном, електронною поштою) на вибір запитувача. Письмовий запит подається в довільній формі, але має містити: 1) ім'я (найменування) запитувача, поштову адресу або адресу електронної пошти, а також номер засобу зв'язку, якщо такий є; 2) загальний опис інформації або вид, назву, реквізити чи зміст документа, щодо якого зроблено запит, якщо запитувачу це відомо; 3) підпис і дату за умови подання запиту в письмовій формі.

У моєму письмовому запиті викладені наступні питання:

1. Які роботи включає в себе модернізація вантажного ліфта в нашому парадному багатоповерхового будинку?

2. Чи передбачає модернізація цього ліфта його обладнання відповідно до вимог ДБН В.2.2-40:2018 «Інклюзивність будівель і споруд. Основні положення»?

3. Хто є виконавцем, а хто — замовником цих робіт (надати копію договору)?

4. За чий кошт проводитимуться такі роботи?

5. Яка кошторисна вартість проекту з модернізації названого ліфта (надати копію кошторису)?

6. Чому (з яких причин) модернізація вантажного ліфта триватиме три місяці?

7. Які етапи модернізації передбачено та в які строки має бути виконаний кожний з них?

8. Який порядок оплати робіт і матеріалів за даним проектом (передплата, післяплата, оплата по закінченні кожного етапу робіт тощо)?

9. Які санкції передбачено за порушення виконавцем строків виконання етапів проекту з модернізації вантажного ліфта?

Саме такий перелік питань я і рекомендую ставити перед місцевою владою, якщо ліфт надовго вимкнули в багатоповерхівці, де ОСББ не створене, а її управителем є комунальне підприємство.

Про право на звільнення

Нещодавно мені на месенджер надійшло повідомлення: “Начальник не підписує мені заяву про звільнення! Що мені робити? Я не можу там більше працювати!”.

Дійсно відмова відпускати талановитих і працелюбних підлеглих є доволі поширеною практикою. Особливо серед керівників структур, де працювати треба багато, а платять за це мало.

Однак такі дії є грубим порушенням конституційного права на працю, що включає в себе також право на звільнення. Адже згідно зі ст.43 Конституції України кожна людина має право заробляти собі на життя працею, яку вона вільно обирає або на яку вільно погоджується. Іншими словами, якщо працівник знайшов собі приємніше місце роботи чи іншу роботу з більшою зарплатою, то директор не має права його не відпустити.

Та навіть якщо працівник не знайшов ніякої іншої роботи, відмова у звільненні буде незаконною. Тому що використання примусової праці заборонено цією ж статтею.

Що ж робити, коли керівництво ігнорує таке право? Надіслати неприйняту заяву про звільнення “за власним бажанням” поштою, аби вона була зареєстрована як вхідна кореспонденція. Підставою до звільнення за ст.38 Кодексу законів про працю України зазначити запрошення на іншу роботу, переїзд на інше місце проживання або порушення роботодавцем законодавства про працю чи трудового договору. Тоді працівник зможе наполягати на звільненні не в двотижневий строк, а тоді, коли він попросить.

Мінімальна зарплата. Що приховує роботодавець?

Учора у мережі Facebook я прочитала про одне підприємство УТОС. Його працівник розповів, що заробітну плату їм нараховують від виробітку. Однак вона настільки мізерна, що навіть за виконану місячну норму йому виплачують не більше 2500 грн.

На жаль, я дуже часто чую подібні історії. Зрозуміло, все впирається у віру працівників, що це нормально. А роботодавці не поспішають розвінчати такий міф.

Та насправді в ст.8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2019 рік" закріплена мінімальна зарплата в розмірі 4173 грн. При цьому згідно зі ст.ст.3 і 3-1 Закону України "Про оплату праці" платити менше не мають права ані бюджетні структури, а ні приватні роботодавці, включаючи ФОП.

Понад це, якщо працівник відпрацював місячну норму виробітку, а нарахована йому зарплата є нижчою від мінімальної, то роботодавець зобов'язаний здійснити доплату до рівня мінімальної.

Те саме стосується випадків, коли нарахована зарплата разом з усіма виплатами за  понаднормові та преміями не дотягує до розміру мінімальної.

Винятками є ситуації, коли працівник:

- працює неповний робочий день;

- не виконав місячну норму виробітку;

- виготовив браковану продукцію.

Зарплата може бути зменшена і з інших причин, якщо вони виникли з вини працівника.

Що ж робити працівникові, який при повній зайнятості та відпрацюванні всіх нормативів отримує менше мінімальної зарплати?

По-перше, він може надіслати письмовий запит до свого роботодавця щодо причин і підстав нарахування такої зарплати.

По-друге, отримавши чи не отримавши відповідь, написати заяву про виплату заборгованості із зарплати.

По-третє, якщо роботодавець заяву проігнорував або не задовольнив, надіслати скаргу до відповідного управління Державної служби України з питань праці (орган Держпраці). За виплату зарплати не в повному обсязі роботодавцеві "світить" штраф у трикратному розмірі мінімальної зарплати, встановленої на момент виявлення порушення.

По-четверте, після накладення на роботодавця штрафу повторно звернутися до нього із заявою про виплату зарплати. Якщо ж і дана заява не матиме успіху, звернутися з позовом до суду. Подача таких позовів судовим збором не оплачується.

Що робити, аби уникнути боргу за мікрокредитом?

У моїй адвокатській діяльності трапляються смуги. Це періоди, коли люди звертаються з питань на одну й ту саму тему. Одного тижня українці розлучаються, ділять дітей і майно та відсуджують аліменти. Іншого місяця – воюють з МСЕКами за групу інвалідності чи право на працю.

Однак останні місяці зо два надпопулярними є звернення за консультацією “Взяли мікрокредит, а віддати не можемо. Що робити?”. При цьому причини виникнення заборгованості часто схожі: “тяжкі сімейні обставини”, “захворів я/дитина” тощо.

Так от, варто знати, що згідно зі ст.625 Цивільного кодексу України (ЦК України) відсутність грошей у боржника не звільняє його від обов’язку погашення кредиту. А хвороба не є обставиною непереборної сили (“форс-мажор”), тому теж не звільняє боржника від внесення чергового платежу.

Зате названі факти можуть стати підставою до розстрочення чи відстрочення виплат за кредитом. Річ у тім, що ст.651 ЦК України дозволяє змінити умови договору за згодою його сторін. А строк погашення кредиту є однією з обов’язкових умов такого договору.

Тому якщо ви припускаєте, що не зможете своєчасно сплатити кошти, зверніться до кредитора з письмовою заявою. В ній варто, по-перше, висловити готовність виконувати взяті на себе зобов’язання. Це покаже, що ви є добросовісним боржником і нікуди не збираєтесь ховатися.

По-друге, зазначити, що, на  жаль, зараз у вас склалися обставини, які не дозволяють вам погасити кредит у строк, у договорі. При цьому перелічити такі обставини і, за можливості, додати копії документів, що їх підтверджують.

По-третє, зазначити строк, коли ви зможете внести черговий платіж, і розмір останнього.

По-четверте, попросити відстрочити або розстрочити вам виконання зобов’язання за договором.

І по-п’яте, підкреслити, що дана заява є способом мирного врегулювання питання погашення кредиту ще до виникнення заборгованості. Якщо ж спір з цього питання таки постане, ви готові до судового його вирішення. При цьому попросити не передавати вашу справу колекторам, оскільки їхні методи суперечать законодавству України.

Дієвість такої заяви підвищується, якщо її подати:

а) до настання дня внесення платежу за договором;

б) не до відділення кредитора, а на його емейл або поштовим відправленням.

Задовольнити подібне звернення чи ні – справа кредитора. Зате в суді воно стане доказом вашої спроби урегулювання договірних відносин і того, що ви нагадували кредитору про незаконність дій колекторів.

Захист прав без жодної скарги–хіба це можливо?

Так, можливо. Навіть в Україні. Наведу на приклад кілька справ, як особистих, так і робочих.

1. У далекому 2003 році я оформлювала трудову пенсію по інвалідності. Документи до Управління Пенсійного фонду України (надалі – пенсійний) подавала за мене моя мама. І працівниці взялися ганяти бідну жінку. То однієї довідки бракує, то іншого документу.

Так тривало близько місяця. Доки я не збагнула, що чіткий перелік документів для призначення пенсії треба дістати офіційно. І надіслала до пенсійного запит про те, які документи потрібно подати, аби мені призначили пенсію. Отримавши відповідь, ми з мамою підготували й подали все за переліком. Після цього пенсію було призначено.

2. Минулого року в моєму “Електронному кабінеті платника” засвітилася недоїмка (недоплата) ЄСВ за період, який у мене був оплачений. Я зробила запит до органу ДФС про те, на якій підставі було здійснено нарахування такої недоїмки, додавши копії квитанцій про сплату внеску. Податківці відповіли, що сталася помилка, і виправили її в системі.

3. Минулого року до мене звернулися батьки малолітньої дівчинки з інвалідністю, якій лікарі ЛКК відмовляли у встановленні підгрупи А. Вони доводили, що з такою підгрупою дитина не матиме права на навчання навіть в інклюзивній групі.

Я склала від імені батьків заяву про переогляд дитини, яку обґрунтувала чіткими критеріями для встановлення підгрупи А. Додатково було зазначено, що навіть у такому тяжкому стані дитина має право на освіту.

Через певний час мама дівчинки написала, що їм встановили підгрупу А.

 

4. У лютому цього року я звернулася до органу соцзахисту за призначенням моєму малолітньому синові соцдопомоги по інвалідності. Працівниця держструктури почала вимагати від мене довідку з Пенсійного фонду про те, що дитина не отримує пенсії.

Це мене здивувало. Навіщо їм дана довідка? Хлопчик у три роки не може отримувати іншу пенсію, крім пенсії у зв’язку з втратою годувальника. А вона не перешкоджає призначенню такої соцдопомоги. Крім того, органи соцзахисту мають право отримувати інформацію від Пенсійного фонду самостійно у визначеному порядку.

Прийшовши додому, я виклала ці аргументи в листі до органу соцзахисту і подала його замість довідки. За місяць виплату було призначено.

Як бачите, іноді запит призводить до того, що представники влади змушені надати всю потрібну інформацію за один раз. Або визнати свою неправоту.

 А детально розписана заява не дозволить держслужбовцю уникнути своїх обов'язків.

Чому в Україні “все не так”, і як будувати зручну державу?

Уявіть собі, що вас підвищили на роботі і ви змогли найняти хатню робітницю. А вона, отримавши всі повноваження щодо домашніх справ, почала запроваджувати свої порядки. То відправить на роботу голодним, заявивши, що вам час схуднути. То накаже лягати спати засвітла, бо вам завтра рано вставати. А то викине ваші дорогі ноутбук і смартфон, бо вони “шкідливі”.

Невже ви будете терпіти такий дискомфорт? Ще й за ваші гроші! Гадаю, що ні. Ви нагадаєте хатній нахабі, хто тут хазяїн. Також поясните, що викинута техніка була придбана за ваш кошт, тому її вартість треба компенсувати або відпрацювати. Якщо ж ваша працівниця не усвідомить і не змінить своєї поведінки, то скоріш за все ви її звільните.

Чому ж відносини українців з владою, якій вони платять зарплату зі своїх податків, розвиваються поки за першим сценарієм? Вони обирають собі народних і  місцевих депутатів, президента, які формують решту державного та місцевого апарату. І ці обранці, разом з двома апаратами, починають диктувати свої правила життя. Зручні для них та вкрай незручні для громадян.

А останні страждають, плачуть на лавочках один одному в плече, проклинають нинішню владу та очікують, що колись прийде нова та “все змінить”. Забуваючи, що, по-перше, цю владу обрали вони самі, бо повірили масним, але нереальним обіцянкам. Повірили, що обранці все зроблять за виборців, самостійно вгадуючи їхні потреби.

По-друге, наступна влада не з’явиться просто так і ні звідки. Вона знову буде обрана тими ж українцями. І якщо виборці не вивчатимуть реальність обіцянок нових кандидатів, то знову залишаться обманутими.

По-третє, чинну владу можна контролювати шляхом запитів на публічну інформацію. Про це йшлося в публікації “Як змусити владу працювати, або демократія в дії”. Якщо хтось вважає, що посадовець не зробив щось корисне, можна запитати, з якої причини не зробив і коли, нарешті, зробить.

По-четверте, якщо українцям щось “не так” або їх хтось образив, вони завжди можуть скористатися Законом України “Про звернення громадян”. Він дає їм право звернутися до чиновника або місцевої структури з пропозиціями про те, як саме повинно бути.

Або із заявою про надання їм того, що належить “по праву” (путівка, пенсія, соцвиплата, відпустка, медогляд тощо).

Чи зі скаргою на місцевого чиновника, який не виконує свою роботу і розповідає мешканцям району, що їхнє питання не входить до його компетенції.

Такі звернення потрібні. Адже, якщо громадяни мовчать, то влада сприймає це за ситуацію “усіх усе влаштовує” і продовжує спричиняти їм незручності.

Якщо ж бодай один українець активно заявлятиме про свої права та вимагатиме їх реалізації, це змусить обранців або створені ними апарати працювати на користь суспільства. Особливо, якщо свою історію спілкування з ними він викладе публічно в соцмережах або в ЗМІ.

Таке публічне висвітлення неправильної роботи представників влади часто дає хороші результати. Бо, дізнавшись про людину, яка бореться за свої права, інші люди почнуть цікавитися: “Виходить, мої права теж порушуються? Значить, і я маю право так захищатися?”. І поодинокі скарги перетворюються на масові. А їх уже важко проігнорувати.

Саме так, і тільки так, шляхом активної взаємодії з владою, створюється правова держава, зручна для кожного, хто в ній законно проживає.

Про екстремістсько-правовий метод написання скарг

Пам'ятаєте, у публікації від 1 серпня йшлося про ефектність скарг? Зокрема, я навела на приклад власну скаргу до Контактного центру міста Києва 1551 щодо відсутності освітлення в парку на столичній Троєщині.

Так от. Учора, 6 серпня, цей парк був уже повністю освітленим. Навіть під дахом затишної альтанки горіло світло. Взяти на себе відповідальність за можливі злочини ніхто не захотів. Попередження чиновникам спрацювало.
Цей метод я називаю "екстремістсько-правовим". І він працює.

Опитування для покращення блогу

«У будинку без ліфта може статися самогубство!». Як написати скаргу так, щоб її задовольнили

Днями я верталася додому темної пори. І з прикрістю відмітила, що в троєщинському парку між вул. Закревського та просп. Ватутіна не горить жодного ліхтаря. Це збентежило мене. Адже судова практика свідчить, що багато насильницьких злочинів вчиняється саме в неосвітлених або недостатньо освітлених місцях.

Тому із самого ранку через мобільний додаток Контактного центру міста Києва 1551 мною було подано скаргу з приводу цього. В зверненні я не просто попросила забезпечити належну роботу ліхтарів у парку. А й прямо зазначила, що відсутність освітлення в парку може призвести до підвищення злочинності на його території.

Що ж дає такий радикальний і, на перший погляд, нічим невиправданий крок? По-перше, він перетворює місцеву проблему на національний рівень. Тепер це — не якісь «подумаєшнепрацюючі» ліхтарі на Троєщині, а причина погіршення криміногенної ситуації в Україні в цілому.

По-друге, тут є прив’язка бездіяльності муніципальних служб з обслуговування об’єктів благоустрою до майбутніх злочинів. Я ніби кажу їм, що кожна вбита, зґвалтована чи пограбована людина буде на їхніх руках, якщо вони не виконають свого обов’язку із забезпечення освітлення парку.

І по-третє, даний аргумент слугує попередженням не лише самим муніципальним службам, а й міській владі, яка мусить проконтролювати вирішення даної ситуації. Інакше вже її представники будуть тими, хто допустили вчинення злочинів, оскільки не зреагували на повідомлення про темний парк. Таке собі «Слухайте і не кажіть, що ви не чули!».

Те саме стосується і речей, які іншим здаються неважливими, а для нас вони мають значення. Так, зламаний єдиний ліфт у дев’ятиповерхівці для одних стає приводом зайнятися спортом, а для інших — перетворює квартиру на клітку. Адже людина пенсійного віку або мама з дитиною у візочку, які живуть вище першого поверху, не зможе щодня виходити на прогулянку.

Наявність повноцінного пандусу на вході до жилого будинку багатьом українцям здається простою забаганкою. А для учасника бойових дій, який повернувся з АТО/ООС в інвалідному візку, така конструкція є життєвою необхідністю. Адже до того, як він подався захищати наші з вами домівки, він працював, годував свою родину, зустрічався з друзями. І для цього йому не потрібно було чекати, доки хтось допоможе спуститися зі сходів.

Відсутність ліфта у п’ятиповерховому жилому будинку не є проблемою для більшості його мешканців. Однак підлітка з інвалідністю, який живе на третьому поверсі, це може зробити замкненим і ображеним на цілий світ.

Тому, аби посадовець подивився на проблему вашими очима та відчув свою відповідальність за її вирішення, ситуацію варто висвітлити під мікроскопом. Нагадати, що муха може набувати розмірів слона.

Наприклад, подаючи заявку на ремонт ліфта, зазначити, що його несвоєчасний ремонт спричинить незаконне позбавлення волі людей літнього віку та мешканців з дітками у візочках. До того ж, відсутність можливості мати щоденну прогулянку негативно впливає на здоров’я дітей. Таким чином ви натякаєте диспетчеру, що зволікання з ремонтом буде не лише злочином, передбаченим ст.146 Кримінального кодексом України, а й порушенням прав дітей.

Вимагаючи встановити пандус, варто підкреслити, що захисник Вітчизни, не має змоги самостійно вийти з дому, тому може зануритися в депресію та (не приведи Господи!) накласти на себе руки. Такий аргумент проігнорувати важко, оскільки згідно з Конституцією України людина, її життя і здоров'я визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

А звернення до місцевої влади із заявою про заміну квартири на помешкання в обладнаному будинку батьки підлітка з інвалідністю можуть аргументувати негативним впливом умов проживання на його психологічний стан. Адже не маючи змоги спуститися в двір чи піти до школи і поспілкуватися з ровесниками, дитина опиняється відрізаною від світу та відчуває себе нікому не потрібною.

Наведені приклади стосуються лише найближчого середовища, оскільки саме з нього треба починати глобальні зміни. Але принцип написання інших скарг, заяв і пропозицій може бути таким самим. Маленька проблема може мати великі наслідки.

Ефективний контроль над владою. Вчимося писати запити на інформацію

У дописі “Як змусити владу працювати, або демократія в дії” ми домовилися розглянути особливості різних способів взаємодії з владою. Одразу варто окреслити, що ємний термін “влада” включає в себе не лише органи державної влади, як-от: Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України та будь-які міністерства чи місцеві державні адміністрації або суди. Сюди входять також обрані посадовці: народні депутати чи Президент України. І, звісно, не забуваємо про органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські, районні обласні ради, їхні виконавчі комітети, сільських, селищних, міських голів.

У названій же публікації йшлося про право кожного громадянина вимагати від влади періодичну звітність. Як це здійснити на практиці? До прикладу візьмемо одну з найпопулярніших передвиборчих обіцянок підняти пенсії літнім людям або людям з інвалідністю.

Отже, обрали ми з вами кандидата, який найгучніше про це кричав. Минає місяць, півроку, а наш обранець мовчить про гідні пенсії та про те, де він братиме на це гроші. Аж раптом нам спадає на думку запитати його про це, а не мучитися здогадками. Прочитавши публікацію “Яку інформацію влада може приховувати, а яку - ні?” ви дізнаєтеся, чим можна цікавитися, а що є табу.

Виконання передвиборчої програми в частині пенсій не може бути закритою інформацією, оскільки обіцянка мала публічний характер, а її виконання пов’язано з використанням бюджетних коштів.

Як відомо, для отримання потрібних відповідей треба ставити правильні запитання. Тому, якщо бабуся чи дідусь (наші чи сусідські) поскаржаться нам на того негідника, який обіцяв їм пенсії, а тепер мовчить, то ми робимо наступне.

1. Знаходимо його передвиборчу програму або його виступи перед журналістами. Наприклад, на сайті Центральної виборчої комісії. Чи в пошуковій системи набираємо ім’я обранця разом зі словом “пенсії” та читаємо/дивимось інтерв’ю, коментарі тощо. Що конкретно він казав про пенсії? Яким категоріям пенсіонерів він обіцяв підняти виплати? Чи обіцяв їх підняти в конкретні строки? Чи казав, що конкретно для цього робитиме? Звідки братиме гроші для виконання даної обіцянки?

2. Записуємо ці чи інші запитання, які нас цікавлять в його діяльності на тему пенсій. Вони і будуть головною частиною нашого запиту.

3. Оформлюємо письмовий запит на інформацію відповідно до вимог ст.19 Закону України “Про доступ до публічної інформації”. Хоча за її нормами прохання надати інформацію може бути також усним, але письмова форма надійніша. Адже це не дозволить адресату обманути запитувача або заявити, що деяких питань не було.

4. Обов’язково зазначаємо в запиті: назву (ім’я) адресата; своє прізвище, ім’я та по батькові; свою поштову адресу або емейл, а також номер телефону, якщо такий є; самі питання, які нас цікавлять, або документ, в якому є необхідна інформація; підпис і дату подання запиту. При цьому, по-перше, поштову адресу та емейл ми можемо написати або разом, або на вибір. Відмова надати запитану інформацію на підставі відсутності домашньої адреси буде незаконною.

По-друге, ми не повинні пояснювати, навіщо нам запитувана інформація та як вона стосується нас особисто.

5. Нагадуємо в тексті запиту, що:

- якщо наш обранець не володіє запитуваною інформацією, він зобов’язаний переслати це прохання тому, хто може нам відповісти. Повернення запиту через некоректного адресата суперечить законодавству України.

- незаконною є відповідь про те, що запитану інформацію можна знайти в загальнодоступних джерелах;

- такі “відписки” ви змушені будете оскаржити до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.

6. Обираємо спосіб подачі запиту: в канцелярію (приймальню); через сайт обранця (якщо там є електронна форма запиту); на його емейл чи факсом. Тут необхідно пам’ятати, що надсилання запиту емейлом не означає, що його текст ми можемо викладати безпосередньо в тілі електронного листа. У такому разі запит надсилається повноцінним відсканованим документом з підписом, вкладеним у лист.

7. Чекаємо п’ять робочих днів на відповідь.

8. Отримуємо письмову відповідь і показуємо її бабусям і дідусям. А заодно і публікуємо у себе на сторінці для демонстрації роботи обранця.

Як добиватися своєчасного надання житлово-комунальних послуг

Дуже часто я чую від клієнтів і знайомих: “У нас тиждень не працює єдиний ліфт! Чим думає ЖЕК?”, “Вже місяць немає світла в парадному! Повертатися з роботи страшно! А дітям зі школи — Ви уявляєте як?!” або “Гарячу воду вимикали на два тижні, а не вмикають уже більше двох місяців!. Відповідно, далі лунає з гіркотою “І за що ми тільки їм платимо?..” або з обуренням “Не буду їм платити, поки все не виправлять!”.
Так от, зараз право не платити за ненадані послуги закріплено на законодавчому рівні. Згідно з п.5 ч.1 ст. 7 Закону України “Про житлово-комунальні послуги” споживачі мають право, зокрема, на зменшення у встановленому законодавством порядку розміру плати за житлово-комунальні послуги у разі їх ненадання, надання не в повному обсязі або зниження їхньої якості.
Понад це, у пункті 7 цієї ж частини передбачено штраф від управителя, виконавців комунальних послуг у розмірі, визначеному договорами про надання відповідних житлово-комунальних послуг, за перевищення нормативних строків проведення аварійно-відновних робіт.
При цьому ч.2 ст.26 названого Закону зобов’язує виконавця комунальної послуги або управителя багатоквартирного будинку (наприклад, ЖЕК) самостійно здійснювати такий перерахунок за ненадані або несвоєчасно надані послуги, а також сплачувати вищезгаданий штраф.
Іншими словами, якщо у вас три дні не вивозиться сміття чи не прибирається прибудинкова територія, то вам за ці дні повинні зменшити суму рахунку за “комуналку”.
А якщо у вашому парадному місяць стоїть зламаний ліфт, то управитель (ЖЕК) повинен вам або виплатити штраф, або зменшити суму рахунку за утримання будинку та прибудинкової території на розмір цього штрафу.
Якщо ж ви не вірите в те, що виконавець послуги (управитель) сам це зробить, можете нагадати йому про це заявою. У ній варто зазначити період ненадання послуги або порушення строку ремонту ліфта і попросити здійснити перерахунок “квартплати”.
У випадку, коли управителем є комунальне підприємство, засноване місцевою радою, то таку бездіяльність з його боку можна оскаржити до виконкому такої ради. Наприклад, у Києві для цього діє “Контактний центр міста Києва” 1551. Саме туди я звернулася, коли у нашому парадному чотири дні було відсутнє освітлення в коридорах перед квартирами, а в ЖЕКу заявляли, що їхній електрик у відпустці.

Як бачите, у зверненні я натякнула на обов’язок самостійного здійснення перерахунку. Того ж вечора освітлення в коридорах з’явилося, а наступного дня мені зателефонували з 1551 і поцікавилися, чи воно вже є.
“Права не дають, права беруть!” — пам’ятайте про це! Будьте активними, і ніхто вас не обдурить!

Як змусити владу працювати, або демократія в дії

Результати вчорашніх позачергових виборів до Верховної Ради України показали кардинальні зміни у владі. Виборці віддали свої голоси «новим обличчям», розраховуючи на те, що «свіжа кров» буде працювати та не буде красти.

Однак при цьому українцям варто нагадати, що вибори — не кінцевий результат демократії, а лише початок здійснення народом своєї влади. Адже молодих працівників завжди треба навчати. Це стосується і владних структур: нових політиків треба навчати працювати на своїх виборців. Інакше старі політики навчать їх своїх методів.

Отже, обравши собі владу, громадяни України мають право:

- вимагати періодичні звіти про її діяльність. Згідно із Законом України «Про доступ до публічної інформації» будь-хто має право усно чи письмово запитати у будь-якого суб’єкта влади, що він зробив за такий-то період. І не важливо: стосується дана інформація запитувача особисто чи ні. Про це детальніше читайте тут https://morotska-law.blogspot.com/2018/11/blog-post_12.html;

- пропонувати своє бачення змін до існуючих порядків (пропозиції «всіх розстріляти» не розглядатимуться, оскільки суперечать чинному законодавству);

- просити про реалізацію свого конкретного права (у межах компетенції відповідного органу або посадової особи);

- скаржитися на посадовця, який не виконує своїх обов’язків та ігнорує зауваження громадян. Робити це можна на підставі Закону України «Про звернення громадян», в якому передбачені такі види звернень громадян, як пропозиції, заяви та скарги. Я вже писала про такий спосіб впливу на владу тут https://morotska-law.blogspot.com/2018/11/blog-post_15.html;

- подавати до суду на ті органи влади чи посадовців, які грубо порушують права тих, кого повинні захищати.

Особливості кожного з цих способів взаємодії з владою розглянемо в наступних публікаціях.

Про консультації від АЛЛО ПРАВНИК

І знову маю до вас, дорогі читачі, гарні новини. Завтра, з 8:00 до 14:00, за телефоном АЛЛО ПРАВНИК (044) 22-22-000, ви зможете отримати від мене відповіді на будь-які юридичні запитання. І не важливо, як давно вони вас турбують: дві години чи десять років. Я докладу всіх зусиль, аби допомогти вам знайти вихід із ситуації, що вас бентежить.

При цьому нагадаю, що сервіс Центру правової допомоги «АЛЛО ПРАВНИК» — не лише зручний, а й доступний кожному. Так, кваліфіковану консультацію зрозумілою мовою можна отримати по телефону. Тобто не потрібно витрачати час на дорогу до офісу адвоката. А отримати дану послугу можна за більш ніж доступною ціною 40 грн.