Як добиватися своєчасного надання житлово-комунальних послуг

Дуже часто я чую від клієнтів і знайомих: “У нас тиждень не працює єдиний ліфт! Чим думає ЖЕК?”, “Вже місяць немає світла в парадному! Повертатися з роботи страшно! А дітям зі школи — Ви уявляєте як?!” або “Гарячу воду вимикали на два тижні, а не вмикають уже більше двох місяців!. Відповідно, далі лунає з гіркотою “І за що ми тільки їм платимо?..” або з обуренням “Не буду їм платити, поки все не виправлять!”.
Так от, зараз право не платити за ненадані послуги закріплено на законодавчому рівні. Згідно з п.5 ч.1 ст. 7 Закону України “Про житлово-комунальні послуги” споживачі мають право, зокрема, на зменшення у встановленому законодавством порядку розміру плати за житлово-комунальні послуги у разі їх ненадання, надання не в повному обсязі або зниження їхньої якості.
Понад це, у пункті 7 цієї ж частини передбачено штраф від управителя, виконавців комунальних послуг у розмірі, визначеному договорами про надання відповідних житлово-комунальних послуг, за перевищення нормативних строків проведення аварійно-відновних робіт.
При цьому ч.2 ст.26 названого Закону зобов’язує виконавця комунальної послуги або управителя багатоквартирного будинку (наприклад, ЖЕК) самостійно здійснювати такий перерахунок за ненадані або несвоєчасно надані послуги, а також сплачувати вищезгаданий штраф.
Іншими словами, якщо у вас три дні не вивозиться сміття чи не прибирається прибудинкова територія, то вам за ці дні повинні зменшити суму рахунку за “комуналку”.
А якщо у вашому парадному місяць стоїть зламаний ліфт, то управитель (ЖЕК) повинен вам або виплатити штраф, або зменшити суму рахунку за утримання будинку та прибудинкової території на розмір цього штрафу.
Якщо ж ви не вірите в те, що виконавець послуги (управитель) сам це зробить, можете нагадати йому про це заявою. У ній варто зазначити період ненадання послуги або порушення строку ремонту ліфта і попросити здійснити перерахунок “квартплати”.
У випадку, коли управителем є комунальне підприємство, засноване місцевою радою, то таку бездіяльність з його боку можна оскаржити до виконкому такої ради. Наприклад, у Києві для цього діє “Контактний центр міста Києва” 1551. Саме туди я звернулася, коли у нашому парадному чотири дні було відсутнє освітлення в коридорах перед квартирами, а в ЖЕКу заявляли, що їхній електрик у відпустці.

Як бачите, у зверненні я натякнула на обов’язок самостійного здійснення перерахунку. Того ж вечора освітлення в коридорах з’явилося, а наступного дня мені зателефонували з 1551 і поцікавилися, чи воно вже є.
“Права не дають, права беруть!” — пам’ятайте про це! Будьте активними, і ніхто вас не обдурить!

Не відповів на запит, - штраф!

Іноді, на мою пропозицію клієнтам зробити запит до якоїсь владної структури, я чую: «Та поки ця відповідь прийде! Це ж, напевно, місяць пройде!».

Насправді згідно зі ст.20 Закону України «Про доступ до публічної інформації» (надалі — Закон про публічну інформацію) загальне правило передбачає для надання відповіді на запит п’ять робочих днів з дня отримання запиту.

Однак з цього правила є винятки як у бік зменшення, так і в бік збільшення строку. Зокрема, якщо запит на інформацію стосується інформації, необхідної для захисту життя чи свободи особи, щодо стану довкілля, якості харчових продуктів і предметів побуту, аварій, катастроф, небезпечних природних явищ та інших надзвичайних подій, що сталися або можуть статись і загрожують безпеці громадян, відповідь має бути надана не пізніше 48 годин з дня отримання запиту. При цьому клопотання про термінове опрацювання запиту має бути обґрунтованим.

Та коли запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.

До речі, якщо запитувана інформація передбачає копіювання більше 10 сторінок, то відповідно до ст.21 Закону про публічну інформацію запитувач повинен оплатити фактичні витрати на копіювання та друк. Цікаво, що про витрати на сканування не йдеться, тому вигідніше просити надсилати письмову інформацію на емейл або у месенджер, прикріплений до номеру телефону.

Згідно зі ст.22 Закону про публічну інформацію у наданні запитуваної інформації може бути відмовлено, якщо:

- даний орган влади чи посадовець нею не володіє і не зобов’язаний володіти за своєю компетенцією. Однак, якщо за статусом або характером діяльності йому відомо, хто повинен володіти даною інформацією, він зобов’язаний сам направити цей запит до відповідної структури з одночасним повідомленням про це запитувача;

- доступ до неї обмежено;

- запит не відповідає вимогам, передбаченим ст.19 цього ж Закону;

- запитувач не оплатив витрати на копіювання та друк.

Цікаво, що адресат запиту не має права відмовити в наданні запитуваної інформації, мотивуючи її розміщенням у відкритих джерелах. Тобто відмова не може звучати так: «Шановний Запитувачу! Ми не надаємо Вам інформацію, оскільки Ви можете прочитати її там-то.». Така відмова є неправомірною.

А тепер найголовніше. Якщо органом влади або посадовою особою допущено:

- необґрунтоване віднесення інформації до інформації з обмеженим доступом;

- ненадання відповіді на запит на інформацію;

- ненадання інформації, неправомірна відмова в наданні інформації;

- несвоєчасне або неповне надання інформації, надання недостовірної інформації, —

то згідно з ч.2 ст.212-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення це тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб від двадцяти п’яти до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (НМДГ). Оскільки НМДГ вже давно незмінно становить 17 гривень, то розмір штрафу сягає від 425 до 850 гривень. Сума, звісно, не велика, але факт застосування цього стягнення до посадовця дає запитувачеві в подальшому право звернутися за позовом про відшкодування моральної шкоди, завданої такими рішеннями чи діяннями.

Положеннями ст.ст.17 і 23 Закону про публічну інформацію передбачено, що оскаржити рішення, дії чи бездіяльність розпорядника інформації можна його керівникові, до вищого органу, Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини або до суду.

Про відповідальність роботодавця за ейджизм і сексизм

Кожного разу, шукаючи роботу, в оголошеннях про вакансії українці бачать вимоги щодо віку (ейджизм) та статі (сексизм) кандидатів. При тому, що заборона дискримінації за цими ознаками закріплена в ст.2-1 Кодексу законів про працю України (КЗпП) і чинна з 26 листопада 2015 року, тобто майже три роки.

У зв’язку з цим хочу нагадати, що згідно зі ст.265 КЗпП за таке правопорушення роботодавець несе відповідальність у вигляді штрафу в розмірі мінімальної заробітної плати, яка на даний час становить 3723 гривні. Відповідно до п.2 Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 р. №509, штрафи накладаються:

- Головою Держпраці (Державної служби України з питань праці — Н.М.), його заступниками;

- начальниками управлінь і відділів Держпраці та їх заступниками (з питань, що належать до їх компетенції);

- начальниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками;

- керівниками виконавчих органів міських рад міст обласного значення, сільських, селищних, міських рад об’єднаних територіальних громад та їх заступниками.

Тобто саме до цих органів і посадових осіб можна звертатися зі скаргами на розміщення роботодавцем оголошення про вакансію, що містить дискримінаційні умови щодо віку і статі кандидатів.

Что делать, если не платят зарплату?

        К сожалению, украинские реалии таковы, что невыплата работодателями вознаграждения за выполненную сотрудниками работу — весьма распространённое явление. И лидируют здесь не только бюджетные структуры, но и большие сети розничной торговли. В данной публикации я расскажу, как можно бороться с подобными правонарушениями, поскольку это упирается в вопрос не только выживания, но и отстаивания своего достоинства. Для начала приведу две типичные ситуации.

     Допустим, приходит девушка в один из магазинов торговой сети, чтоб устроится продавцом-консультантом. Её готовы принять, но трудовые отношения оформят лишь через месяц, когда она пройдёт испытательный срок, за который зарплату не платят. И она соглашается в надежде получить перспективную должность. Но когда приходит оговоренное время, ей отказывают в официальном трудоустройстве с формулировкой «извините, вы нам не подходите!». В результате человек остаётся и без зарплаты за отработанное время, и без работы.

    Другой пример. Мужчина официально трудоустроился в один из продуктовых супермаркетов сети. Ему пообещали, что работать он будет три дня подряд по 10 часов через три дня выходных. За это ему должны были платить зарплату в определённой сумме. Однако три рабочих дня постепенно переросли в пять, а потом и в семь. Так он проработал первый месяц почти без выходных. Когда же пришло время получить обусловленную зарплату, сотруднику выдали только 1/6 её часть, назвав это авансом. Выплатить остальное, включая оплату работы во внеурочные часы бухгалтерия отказалась, заявив, что у них первая зарплата не выплачивается. Полученная сумма не достигала даже половины размера минимальной зарплаты.

      Как же защититься от беспредела работодателя и заставить его уважать себя, а не воспринимать как бесправный винтик в денежнопечатном станке?

       Во-первых, надо настаивать на немедленном оформлении трудового договора в виде приказа о принятии на работу, поскольку без этого допускать работника к работе запрещено ч. 3 ст. 24 Кодекса законов о труде Украины (далее — КЗоТ). Подробнее об этом можно узнать из публикации «Может ли неоформленный сотрудник защищать свои права?». Здесь хочу добавить, что согласно ст. 26 этого же Кодекса испытательный срок назначается во время заключения трудового договора, а не до официального трудоустройства. Поэтому в период его прохождения работник имеет все предусмотренные трудовым законодательством права, в том числе право на оплату труда.

       Во-вторых, важно знать, что согласно ст. 59 КЗоТ перерыв между сменами должен длиться не меньше двойной продолжительности предыдущей смены. А назначать сотрудника на две смены подряд категорически запрещено. То есть, отработав 10 часов, сотрудник имеет право на отдых в течение не менее 20 часов. Его работа 3, 5 и 7 смен подряд грубо нарушает право на отдых, предусмотренное ч. 1 ст. 45 Конституции Украины, что согласно ч. 2 ст. 265 КЗоТ влечёт наложение на работодателя штрафа в размере минимальной заработной платы.

    В-третьих, необходимо помнить, что зарплата не может быть ниже минимальной, установленной государством в качестве оплаты неквалифицированного труда. Такое положение закреплено в ч. 4 ст. 43 Конституции Украины, ч. 1 ст. 95 КЗоТ и ч. 1 ст. 3 Закона Украины «Об оплате труда» (далее — Закон о зарплате). Согласно ст. 10 названного Закона размер минимальной зарплаты ежегодно определяется Законом о Государственном бюджете Украины. При этом минимальной может быть только основная зарплата, то есть вознаграждение за работу в пределах норм времени, выработки и т. д. Что же касается доплат за работу во внеурочные часы, выходные и праздничные дни, то они являются дополнительной зарплатой и рассчитываются, как правило, в двойном размере (ст. ст. 106 и 107 КЗоТ, ст. 2 Закона о зарплате).

      Значит, оплачивая работу в меньшем размере, чем установлено законом, работодатель не соблюдает государственных гарантий. Согласно вышеупомянутой ч. 2 ст. 265 КЗоТ за это он должен заплатить штраф в размере десяти минимальных зарплат за каждого сотрудника, в отношении которого совершено правонарушение. 

        И наконец, в-четвертых, можно воспользоваться нормой ст. 24 Закона о зарплате, которой установлено, что она выплачивается не реже двух раз в месяц, с промежутком не более шестнадцати календарных дней и не позднее семи дней после окончания периода, за который производится выплата. Если день зарплаты выпадает на выходной или праздничный, то она должна быть выплачена накануне. За нарушение таких сроков более чем за один месяц или за неполную выплату зарплаты работодатель платит штраф в размере трех минимальных зарплат, что также предусмотрено ч. 2 ст. 265 КЗоТ.

        Вышеупомянутые штрафы налагает Государственная служба Украины по вопросам труда, куда можно обратиться с жалобой. Их оплата не освобождает работодателя от обязанности давать работникам отдых и выплатить зарплату. Если она не выплачивается вообще больше одного месяца без уважительных причин, то это уже преступление, предусмотренное ст. 175 Уголовного кодекса Украины. Заявив о нём в органы Национальной полиции, вы можете подстегнуть работодателя быстрее выплатить задолженность, поскольку это станет основанием для закрытия уголовного дела.

      Кроме того, согласно ст. ст. 233 и 237-1 КЗоТ иск о взыскании зарплаты и возмещении морального ущерба можно подать в суд независимо от того, сколько времени прошло со времени задержки. Так что у вас есть возможность напомнить работодателю о его долге перед вами даже через 20 лет, когда он и думать забудет об этом.